Прославляв золоте століття людської
Історії. Його романтичний герой, ідучи від
Культурного життя, від “неоли задушливих
Міст”, прагнув повернутися до природи,
Зблизитися з нею, тому що, на думку Руссо,
Людина могла знайти щастя й спокій тільки
Живучи вільної, простій, близької до природи
Життям. Такий сюжет був дуже популярний
Серед романтиків пушкінського часу й
Часто зустрічався в їхніх добутках.
Також
Молоде покоління того часу всюди
Випробовувало “байронічне”
Розчарування. Романтичний
Втрачає інтерес до життя й відчуває
Самітність. Він відправляється в подорож,
Насолоджується красою далеких країв і
Радується власній самоті. І лише
Природа відроджує людину до життя. Він не
Може бути щасливий серед “веселии
Міських”, тільки Природа здатна дати
Йому щире щастя.
Пушкін же в
Своїй поемі “Цыганы” спростовує
Теорію Руссо й романтичні ілюзії
Байрона. Людина може знайти щастя не
Тільки зблизившись із природою, але й у тої
Середовищу, де він вихований, у місті, серед людей
И їхніх забав, аби тільки тільки він мав особисту
Волю.
Герой
Пушкіна
Суєтної городсткой життя. Він спрямовується до
Вільний, живучий простій, близької до
Природі життям, циганам. І там він, здається
Знаходить те, чого він так жагуче жадав і
Шукав – абсолютну, нічим не обмежену
Волю.
Але отут
Виявляється, що Алеко, що вимагає
Волі для себе, не визнає неї для інших.
Він не допускає необмеженості волі
Для кого-небудь, якщо вона зачіпає його
Інтереси і якогось його права: “…я не
Сперечаючись від прав моїх не відмовлюся”. Тугий
Пушкін показує справжню сутність
Романтичного героя – егоїст, тим самим
Викриваючи його идеализованный образ.
В “Циганах”
Розвінчується також і романтичний ідеал
Необмеженої волі. Пушкіна показує,
Що повна свобода дій, відсутність
Зобов’язань у житті властива тільки
Людям’ провідний примітивний спосіб життя, вони
Ледачі й дозвільні, боязкі й добродушні: “…ми
Боязкі й добрі душою, ти зол і смів – залиш же
Пушкін
Підкреслює, що повна воля в
Учинках зовсім не дає “вільним”
Циганам щастя. Старий циган так само
Нещасливий, як і Алеко, але тільки він
Упокорюється перед своїм нещастям, говорячи,
Що “чередою всім дається радість, що
Було, то не буде
Новина”.
Далі сам
Пушкін затверджує:
Але щастя
Немає й між вами,
Природи
Бедные сини!…
Розвінчуючи
Ідеал волі у своїй поемі, Пушкін сам уже
Давно розчарувався в ньому. Уже не визнаючи
Романтичних ілюзій Байрона й Руссо,
Заперечуючи образ романтичного героя й ідеал
Волі поет ще як би не знає, чим їх
Можна замінити. Напевно, тому Пушкін
Так трагічно й безнадійно закінчує
Свою поему:
И всюди
Страсті фатальні,
И від доль
Захисту немає.