ПІП – У ДЗВІН, А ЧОРТ – У КЛЕПАЛО (чорти, відьми й інша нечисть)

Кажуть, що під Новий рік відчиняються двері пекла, і на землю виходить нечиста сила гуляти, жартувати та хрещений народ лякати. Починаючи з цієї ночі, аж до Богоявлення, нечиста сила шкодить, як може, кожному, хто забув огородити свої справи хрестом, намальованим на вхідних дверях. Цілий рік чорти нудьгують у пеклі в очікуванні миті, коли Бог з радості народження у нього сина, відімкне двері й випустить погуляти.

Розважаються в ці дні й люди, а хто хитріший, ще й намагається сам використати нечисту силу, що ходить поміж людей, звертаючись до

різного роду ворожінь.

..

Нечиста сила у східних слов’ян – це загальна назва для всіх низьких демонологічних істот і духів, синонімічна таким назвам, як злі духи, біси, дияволи тощо. Загальним для всіх персонажів низької міфології є їхня належність до “негативного, “нечистого”, “нетутешнього”, “потойбічного світу” (іноді більш чітко – до пекла, пекельного) і пов’язане з цим протистояння позитивному, тутешньому світу.

За народними віруваннями, нечисту силу було створено самим Богом (з його віддзеркалення у воді, із ангелів-відступників або ангелів, вигнаних Богом з неба на землю

чи в пекло тощо) або Сатаною, що створив у протиборстві з Богом свою армію нечисті. Менш поширені повір’я про те, що різного роду демонологічні істоти з’являються з так званих закладених небіжчиків (нехрещених дітей, самовбивць, померлих неприродною смертю), дітей, проклятих батьками, людей, викрадених нечистою силою (лісовиком, водяником, русалками), дітей, народжених від зносин із нечистою силою тощо.

Існує й така цікава легенда. Із самого початку чорт був у своїх злих ділах сам-самісінький на весь білий світ. Ця самотність йому набридла, тому він попросив у Білобога сотворити йому побратима. Білобог дозволив йому вмочити пальця в живу воду та стріпнути за спину: із краплі повинен був з’явитися вірний товариш.

Але ненажерливий, жадібний чорт вмочив руку по лікоть. А коли струсив краплі, з’явилася величезна кількість різного роду демонів, яких разом із їхнім творцем було скинуто з неба. Нечисть летіла 40 діб, а щойно Білобог промовив “Амінь!”, демони назавжди залишилися там, куди поховалися тієї миті: хто – у воді, хто – в лісі, хто – у горах, а хто – в людських оселях.

Відповідно, український пандемоніум структурно розпадається на декілька видів: демони родинного вогнища (домовики, скарбники); демони природи (водяники, болотяники, лісовики, русалки); людські химери (упирі, вовкулаки, чаклуни, відьми, чорти); примари (злидні, блуд, мара, туга,

Трясця, завійна тощо).

Широко відомими у слов’ян є вірування, що нечиста сила (диявол, біс) може вилупитися з півнячого яйця. Нечиста сила є всюдисущою, проте її власним простором є лише нечисті місця: нетрі, гущавина, трясовина, непрохідні болота; перехрестя доріг; мости, межі сіл, полів; печери, ями, всі види водоймищ, особливо водоверть, вири; колодязі; нечисті дерева – верба, горіх, груша; підпілля і горища тощо. Узагалі, житло – одна з головних ознак, за якими нечиста сила іменується: лісовик, бір, моховик, польовик, щучник, межник, водяник, омутник, вировник, виринниця, веретник, травник, дворовий, домовик, овинник, банник, амбарник, гуменник, хлібник, запічник, польовик. І так до безкінечності.

До зовнішніх ознак нечистої сили належать характерні аномальні прояви: сиплий, гучний голос, шум, тріск, гул, завивання; швидкість переміщення, стрімкі обертальні рухи, швидкі зміни вигляду. Для окремих представників характерні свої специфічні форми поведінки та способу життя: біси бенкетують, п’ють вино, грають у карти, одружуються та влаштовують весілля; русалки танцюють, співають, розгойдуються на деревах, розчісують волосся; лісовик пасе вовків, плете личаки; домовик доглядає за худобою, передбачає смерть і т. ін.

Страх перед підступами нечистої сили примушує людей перш за все уникати нечистих місць і нечистого часу, на приклад, не купатися в річці до і після певного часу, не ходити в ліс і в поле в русалчин тиждень, не виходити з дому опівночі, остерігатися святок; не залишати відкритим посуд із водою та їжею, закривати колиску, затуляти в потрібний час вікна, трубу, завішувати дзеркало, а також скоювати спеціальні дії-обереги: читання молитви, окреслювання кола. Нечиста сила боїться хресного прапора, парних чисел, співів півня. Для відлякування нечистої сили може застосовуватися також ефект “чуда”, тобто розповідь про яку-небудь чудову історію (весілля брата й сестри, народження дитини в 7-річної дівчинки тощо). Застосовуються також рослини-обереги, особливо мак, полин, кропива. Разом із тим люди іноді свідомо вступають у змову з нечистою силою, наприклад, скоюють ворожіння, для чого знімають із себе хрест, йдуть на перехрестя доріг, в лазню або інші нечисті місця; зводять уроки й под.

Прикликати чорта за бажання можна свистом, особливо в “чортових місцях”: на перехрестях і пустирях. Ну а щоб тримати його на належній відстані, радять мати при собі ножа, причому освяченого. Ножа нечиста сила взагалі дуже боїться, тому, наприклад, породілля часто кладе поряд із собою або зариває глибоко в ковдру й кладе в колиску під немовля ніж – і так доти, доки дитину не похрестять.

Присутність різного роду нечистої сили в житті людей давно стала улюбленою темою для творів літератури, причому фантастичні, фольклорні уявлення переплітаються з християнським віровченням. Але нечиста сила виконує і свого роду виховну функцію, функцію певного природного табу, психологічного бар’єру, аби не перетнути меж дозволеного, “людського”, не зіпсувати доброго начала Всесвіту, насамперед подолати в собі самому все негідне та зле. Такий колоритний образ, як ніхто інший, наочно демонструє, “яким не можна бути або стати” за жодних умов.