Володи́мир Олексі́йович Підпалий (народився 9 травня 1936 в селі Лазірках, на той час районному центрі Полтавської області – помер 24 листопада 1973) – український поет, прозаїк, перекладач. Батько українського поета Андрія Підпалого.
Мати Ольга Власенко – козачка з хутора Макарівщини, батько Олексій Лукович – виходець з-під Великої Багачки. Батько працював на залізниці, захоплювався садівництвом та бджільництвом. На дев’ятому році мати була вже круглою сиротою і наймитувала в Лубнах. Батько Володимира Підпалого загинув у 1943 році
Мати померла 21 січня 1957 року на час служби сина на флоті.
Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. За власним свідченням, любив історію, літературу та не розумів точних наук. В школі багато читав. У 1953 році закінчив 10 класів.
Працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот.
У 1957 році демобілізувався (через хворобу ніг) та поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який закінчив 1962 року.
Перші вірші надрукував у 1958 році в газетах “Молодь України” та “Зміна”. У державному видавництві
Працював старшим редактором поезії у видавництві “Радянський письменник”. до Спілки письменників був прийнятий у1967 році. Того ж року вийшла в світ збірка “Тридцяте літо”. Після того були книжки “В дорогу – за ластівками” (1968) та “Вишневий світ” (1970), посмертно – “Сині троянди” (1979), “Поезії” (1986), “Пішов в дорогу за ластівками” (1992). до останньої книги входять неопубліковані за життя твори В. Підпалого та спогади про нього.
Творчість Володимира Підпалого в прижиттєвих збірках “В дорогу за ластівками” , “Вишневий світ” запропонувала іншу до попередньої поетичну пропозицію, розпочавши “тиху лірику”, суть якої у медитаційних роздумах єдності людини, живого, світу і народу, гармонійності глибини і співмірності людини з найменшим у світі і самим світом, ціннісній орієнтації в медитативному осягненні незнищенних вартостей і сенсу життя, пейзажності і гармонії з природною стихією, зверненням до історичної пам’яті. Створення іншого непов’язаного з пропагованим “мистецтвом прогресу” смислом, відповідно апеляція до людської гідності і гармонії як суті світу. В укладеній поетом рукописній збірці “Синя птиця”, поезії з якої були опубліковані в посмертній зб. “Сині троянди”, а в авторському варіанті в книжці “Золоті джмелі” посилилась екзестенційна медитативність та філософічність з поглибленням елегійності та усвідомленням єдності поетичної культурної спадщини.
Смерть Володимира Підпалого обірвала розвиток “тихої поезії” в українській літературі. Подібне сталось одночасно в російській поезії: загадкові смерті Алексєя Прасолова і Ніколая Рубцова зупинили розвиток цього стилю, варто згадати публічний донос російського поета Євгенія Євтушенка “Тихая поэзия”(1971), особи надзвичайно близької до верхівки КГБ СССР. Зрозумілим, в цьому контексті стає метафоричний протест Івана драча проголошений на похороні Володимира Підпалого, протест проти смертельної брутальності радянської влади до митців і зокрема щодо Володимира Підпалого.
Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)