Під чужим небом
1
Чужі: й земля, і небо тут, і люди,
І місяця золото-срібний ріг.
Життя давно, як божевільне, блудить
По манівцях заплутаних доріг.
Десь кревний край кона в останній муці,
Дикун над ним заносить ятаган,
А він скажений біль терпить, як Муцій,
І крапле кров росою з чорних ран.
Чому ж я тут? Куди ж іще заблудить
Безглузда путь і хто остереже?
Чужа земля, чужі похмурі люди –
Й саме життя, здається, вже чуже.
2
Не треба ні паризьких бруків, ні Праги вулиць прастарих. Тут молюсь, убогий
–
Я тут, на чужинних бруках, чужий – несу чужий тягар. І сниться степ Твій, сняться луки, і на узгір’ях – вітряки.
–
Несу отут страшний свій іспит
І знаю, що життя мине.
І мати, сидячи на призьбі,
Вже не вичікують мене.
Давно Євгена поминає
За упокій старенький піп,
За весною весна минає
Під запашне зітхання лип.
Все далі висиха Синюха,
Й линя її весела синь,
А вітер заголосить глухо
І пролітає вдалечінь.
Сиріє стріха під дощами,
Вже хата стала нетривка,
І мати слухають ночами
Бронхітне гавкання Бровка.
5
По
Перекотиполем блукати в яких степах?
Вітер грає, веселий, хвилюючись по роздоллю,
Від зруйнованих міст розвіває горілий прах.
Заховала перекупка – пам’ять всі сни глибоко,
Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі,
Ніби в морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій
Після чарки отрути влітає сонячний хміль.
І ось все забуваю, і все зникає в сутінні.
Зростає лише рівний профіль і зоряний зір,
Та ще заграв глухих за плечима Твоїми тремтіння:
Всі принади Твоєї страшної краси.
Туга за батьківщиною – одне з найболючіших почуттів, і поет добре відчув це на собі. Доля закинула ліричного героя вірша Є. Маланюка “Під чужим небом” далеко на чужину. Йому самотньо, тоскно без рідної Херсонщини, батьківської хати, привіту рідних та близьких.
Усе це йому сниться, пригадується, ятрить серце, але повороту немає. Вірш складається з п’яти частин, кожна з них має свій ритмомелодійний малюнок відповідно до змісту і настрою героя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)