З виступом Шевченка література України виходить на світову арену. Прогресивні письменники, на чолі з Шевченком, будять народ, селянські маси, широко відображають їхнє життя, прагнення, визвольну боротьбу. Змінюються ідейно-естетичні критерії, вимоги до літератури, відбувається певна переоцінка літературно-художніх цінностей. Зокрема цими ідеями пояснюється й седнівська передмова Шевченка до “Кобзаря”, де сказано, що ” Енеїда ” – “добра, а; все-таки “сміховина” на певний кшталт.
Хоча в повісті “Близне-цы”, написаній
У цій же повісті, написаній 1855 року, виявилось дещо критичне ставлення до окремих творів письменника. Один із героїв повісті сотник Ники-фор Федорович Сокира у розмові з оповідачем серед наслідувачів Сковороди називає князя Шаховського й Котляревського, який “У своїй оді на честь князя Куракі-на – сколок Сковороди. Тільки та різниця, що учитель мій (тобто Сковорода.-Є\ К-), як істинний філософ, нікому не лестив”. Із “Піснею на
Окремо оповідач виділяє “Енеїду” Котляревського, зазначаючи, що вона в ті часи ще не була надрукована,- малось, очевидно, на увазі її повне видання в шести частинах. Пізніше герої цієї ж повісті Никифор Федорович і вчитель Степан Мартинович, одержавши в подарунок од автора “Енеїду”, ніколи не розлучалися з нею.
З усього контексту повісті, де дається художній образ Котляревського, наводиться лист письменника до Сокири і учителя Левицького, із згадок про “Енеїду”, “Наталку Полтавку” й “Москаля-чарівника” видно, що до цих творів і до їх автора Шевченко ставився позитивно.
З пошаною згадує “знаменитого українського віршувальника, автора “Наталки Полтавки” та “Енеїди”, молодий Григорій Данилевський в історичному нарисі про полтавську старовину.
Певна зміна в поглядах критики па Котляревського вже накреслюється в статті “Литературньїе заметки” молодого вченого Олександра Котляревського, який підписав її псевдонімом “Скубент Чуприна” 258. Викликана вона нарисом Г. Данилевського про Г. Квітку-Основ’янен-ка 258а. О. Котляревському не було тоді ще й дев’ятнадцяти років.
Обраний ним псевдонім пов’язаний з його вступом до Московського університету. Стаття його є не так рецензією на Твір Г. Данилевського, як виявом поглядів автора на весь розвиток нової української літератури.
Проте щодо закономірностей розвитку нової української літератури О. Котляревський висловив помилкову думку, ніби нова українська словесність з’явилась “без всяких потреб з боку суспільства”, що вона була викликана “історичним розвитком російської літератури”, що сама українська словесність “збудила в суспільстві ці потреби”, “зробилась його моральною й естетичною школою”. Звідси погляди О. Котляревського на перелицьовану “Енеїду” як не викликану потребами українського суспільства, як на літературний жарт, забавку.
Ми вже знаємо, що травестійно-бурлескні жанри виникли в українській літературі внаслідок суспільних потреб; інтермедії, сатиричні вірші, твір П. Лобисевича, здійснення двох видань перелицьованої “Енеїди”.
Найцікавішим є те, що О. Котляревський дуже швидко зрозумів помилковість своєї думки. Стаття його надрукована в додатку до 41 числа газети, а вже в 46 – вміщено доповнення, в якому автор спростовує свій попередній погляд, ніби Осипов перший перелицював “Енеїду”: “За запевненням людей, які близько знайомі з цим предметом, справа була навпаки: пародія Котляревського, написана ще в кінці минулого століття, швидко розійшлась у ру-кописі й дійшла до Осипова, якому й заманулося надрукувати її в російському перекладі під своїм власним ім’ям. Це роздратувало Котляревського: він поспішив видати свій твір і, щоб вивести на свіжу воду подібне літературне хижацтво, вмістив винуватця його поміж грішниками в пеклі, і описав його муки таким чином…”2586 (Далі наведена відома строфа про мацапуру).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)