У центрі незакінченої п’єси – образ давньогрецького мислителя, державного діяча, поета, врачевателя Эмпедокла, що жив в 483 – 423 р. до н. е. Дія відбувається на батьківщині філософа – у містечку Агригенте на Сицилії
Весталка Пантея тайкома приводить до будинку Эмпедокла свою гостю Розвіваюся, щоб та змогла хоч видали глянути на чудову людину, що відчуває себе богом серед стихій і слагающего божественних пісень. Саме йому зобов’язана Пантея зціленням від важкої хвороби. Вона із захватом розповідає про мудреця, якому ведені всі
Рея догадується, що подруга закохана в Эмпедокла, так та й не приховує своїх почуттів. Пантею тривожить, що останнім часом Эмпедокл похмурий і подавлений, вона передчуває, що дні його полічені
Помітивши наближення батька Пантеи – архонта Крития й головного жерця Гермократа, дівчини зникають
Чоловіка зі зловтіхою міркують: здав Эмпедокл, і поделом йому. Занадто багато загордився про себе, відкрив черні божественні таємниці, яким належало залишатися надбанням одних жерців. Шкідливим
Оскільки він вийшов від усіх, пройшла поголоска, що боги взяли його живим на небо. Народ звик уважати Эмпедокла пророком, чарівником, напівбогом, необхідно скинути його з п’єдесталу, вигнати з міста. Нехай співгромадяни побачать його зломленим духом, що втратив колишнє красномовство й незвичайні здатності, тоді нічого не буде коштувати відновити їх проти Эмпедокла.
Эмпедокл терзається – схоже, гординя загубила його, безсмертні не простили йому спроби стати з ними нарівні, відвернулися від нього. Він почуває себе неспроможним і спустошеним – він підкорив собі природу, опанувавши її таємницями, але після цього видимий світ втратився в його очах краси й чарівності, усе в ньому здається тепер дріб’язковим і невартим уваги. До того ж він так і залишається незрозумілим співвітчизниками, хоч ті йому й поклоняються. Йому так і не вдалося підняти їх на висоту своєї думки
Учень Павсаний намагається підбадьорити Эмпедокла – той просто утомився, про яку життєву поразку може йти мовлення, адже саме він вдихнув у державу зміст і розум. Але Эмпедокл безутішний
Гермократ і Критий приводять жителів Агригента глянути на повалений кумир і його страждання. Філософ вступає в суперечку з Гермократом, обвинувачуючи його й всю жрецьку братії в лицемірстві й фальші. Народу незрозумілі многоумние мовлення, агригентяне усе більше відмінюються до того, що в Эмпедокла скаламутився розум.
А отут ще Гермократ повторює про ниспосланном на зухвалого заколотника прокльоні богів і небезпеки подальшого спілкування з тим, кого відкинули безсмертні. Эмпедокла прирікають на вигнання з рідного міста. На прощання філософ розмовляє із Критием, він радить архонтові переїхати жити в інше місце, якщо йому дорога дочка, – вона божественно прекрасна, сама досконалість і зачахне Вагригенте.
Залишаючи отчий дах, Эмпедокл відпускає на волю рабів, караючи їм прихопити те, що їм сподобається в будинку, і постаратися більше не попадати в неволю. Обурена дивовижною несправедливістю співгромадян стосовно Эмпедоклу, Пантея приходить попрощатися з філософом, але вже не застає його.
Эмпедокл і Павсаний, переборовши гірські тропи, просяться на нічліг у селянську хатину, але хазяїн насторожено зустрічає подорожан, а довідавшись, хто вони, із прокльонами проганяє ладь. Павсаний пригноблений, а Эмпедокл утішає юнака. Він уже вирішив для себе: вихід з духовної кризи, що заволоділо їм, полягає в тім, щоб вернутися до “батька-ефіру” і розчинитися вприроде.
Раскаявшиеся агригентяне, наздогнавши вигнанця, марне пропонують Эмпедоклу пошана й царський престол. Філософ непохитний: після глузувань, що випали на його частку, і гонінь він відринув суспільство людей і не має наміру приносити їм у жертву свою душу й переконання. Гнів народу звертається на головного жерця, що позбавив їх покровтельства посланника богів, а всі тому, що він не бажав зносити чужої переваги.
Эмпедокл благає припинити суперечки й лайка. Він призиває співгромадян до світлої співдружності на поприще праці й пізнання миру, до творення нових форм суспільного устрою. Йому ж призначено повернутися в лоно природи й смертю своєї затвердити початок нового народження
Эмпедокл прощається з Павсанием, він пишається тим, що виховав гідного учня, у якому бачить свого спадкоємця. Залишившись один, він кидається у вогнедишний кратер Етни, щоб згоріти в його пломені
Довідавшись від Павсания про те, що трапилося,, Пантея вражене: безстрашний і воістину велична людина, власною волею подібний кінець, що обрав для себе
(2 votes, average: 4.00 out of 5)