Вона вже давно не з ним. І щоб довести наперекір усьому їй, усім, собі, головне собі, що він же її чоловік, що вона його Манічка, Маруся, Марієчка, на яку він дивився спочатку не тільки як на дружину, а як на недосвідчену дитину, яку треба освічувати, виховувати, морально наставляти, бо кожен чоловік, починаючи з Адама, хоче виліпити жінку по образу і подобію своєму, він знову напучує її
Хіба це так давно було? Дивилась широко відкритими очима, боялась пропустити слово. Брат, усі родичі заздрили – привіз жінку-красуню, освічену, виховану, а вона
Куди це все поділось? Коли?
У Немирові, коли написала перше оповідання? Ні! У Немирові разом раділи, там не було ані цієї стриманої роздратованості, ані цієї відчуженості.
Петербург?.. А що ж у Петербурзі? Слава навколо неї?
Ні, ні, це було б надто просте пояснення, не така вона дурна, щоб фіміам запаморочив голову. Він-то знає свого Вовчка!
Чоловіки? Куліш, Макаров, Костомаров… Здається, усі закохались. Але ні, і це він відкидає. Він знає свою Марусю.
Що ж, що ж
Уже й сліду нема орловської провінційної панночки, гувернантки у багатих родичів, яка наче на волю вирвалася, віддалася за нього, не роздумуючи довго, і почувалася такою щасливою, такою радою.
Уже й не та немирівська Маруся. Адже й там, він-то знає, усі колеги-вчителі, усі старші гімназисти були закохані в неї, дружину учителя молодших класів Маркевича.
От іде вона з базару, на голові на тугих русявих косах хусточка квітчаста, у руках кошик, поряд і Мотря, їхня дівчина, також з кошиком. Усі нежонаті вчителі-“паничі” харчуються разом: комуною з ними. Марія Олександрівна – господиня. І всі нею,
На його Марусею, милуються. А вже коли “Народні оповідання” вийшли – годі й казати. Він усе бачив і підсміювався тільки, особливо з соромливого, як дівчина, математика Дорошенка.
Хай зітхають, хай моляться. Марусі і в голову не спадало навіть пококетувати. Така проста, мила, уважна до всіх. Як там добре було!
Невже він згадуватиме Немирів, як загублений рай?
А як прагнули до Петербурга! Здавалось, там і почнеться справжнє життя. І раптом саме тут, у Петербурзі,- “чоловік Марка Вовчка”. А вона – самостійна жінка, зі своєю працею, зі своєю професією.
І зараз їде його Маруся сама за кордон, і хай він торочить свої поради без кінця і краю, а вона, спокійно усміхаючись, покивує головою, він бачить у цьому лише поблажливість та її постійне бажання – не сваритись.
Не треба, не треба було її відпускати саму. Могла б і почекати (О. Іваненко; 419 сл.).
Завдання до тексту
1. Визначити стиль і тип мовлення.
2. Скласти план до тексту. Орієнтовний план
І. Вона вже давно не з ним.
II. Хіба це так давно було?
1. Жінка-красуня.
2. Перше оповідання.
3. Усі закохані в Марусю.
4. Марія Олександрівна – господиня.
5. “Чоловік Марка Вовчка”.
III. Не треба було її відпускати саму.
3. Лексична робота.
Фіміам – захоплена похвала, лестощі.
4. Словниковий диктант. Записати та пояснити правопис слів. Жінка-красуня, освічений, невибагливий, розхристаний, про вінційна панночка, колеги-вчителі, нежонатий, учителі-“паничі”.
5. Питання до тексту.
– Хто розповідає про Марію?
– Куди збирається їхати Марія Олександрівна?
– Що могло змінити ставлення Марусі до свого чоловіка? Наведіть приклади.
– Що хвилює оповідача?
– Як він ставиться до фрази “чоловік Марка Вовчка”?
6. Які Твори відомої української письменниці Марко Вовчок вам відомі?
7. Назвіть справжнє прізвище письменниці?
8. За складеним планом стисло Переказ – ати текст.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)