ЛАГІДНА ВДАЧА
Мій телеящик знову й знову Гуде, кричить про хіт-парад, Про роки-токи, гіти, шоу, Томпон, підгузник, шоколад… Бува, увечері чи вранці Аж біля серця заболить: Коли вже так американців Ми перестанемо хвалить? Там все – найкраще на планеті, Там не життя, а благодать, А їхні місіси і леді Мішками снікерси їдять, Себе в басейні кожна миє І чистить зуби щодоби, Тому у них чистіші шиї І в голові нема лупи… Якщо ж поглянути на справу Без перебільшень і прикрас, Американцям, їй же право, Ой як далеко ще до нас!
Якби вони пили і їли
Зате у нас еліта наша І в злиднях маху не дає: Як потрапля на ситу пашу, То враз пузатою стає. У нас простий адміністратор Таку мармизу наїда, Що поруч з ним чужий сенатор Шулявським бомжем вигляда. І в цьому дивного немає, Такий наївний ми народ: Усе, що в руки потрапляє, Негайно пхаємо у рот. Злодюг на світі скрізь чимало, Та де ж іще такі були, Щоб власну хату обікрали І за доляри продали? Тому й радіє телеящик, Тому й випендрюється він, Що на землі немає
У них колись там на зарплати Службовцям грошей не було, Так сколихнулися всі Штати, Аж президента потрясло. А ми без грошей вже, нівроку, Півроку й більше прожили, Але звання Людини року Ми Президентові дали. Бо ми ласкаві і терплячі, Ми злом не платимо на зло. Такої лагідної вдачі Ні в кого в світі не було. Якби у них усе до цента В ощадних банках відняли, Вони б давно вже президента Для себе іншого знайшли.
А ми фанерки почіпляєм На зголоднілі животи І мітингуєм, вимагаєм Та на всі боки поглядаєм, Як від міліції втекти. Нам жалко міліціонера, Щоб з нами клопоту не мав, Щоб об якусь дурну фанеру Свою дубинку не зламав. З усього сказаного видно, Що в нас характери м’які.
Такі ми всі, тому що бідні. Тому ми бідні, що ТАКІ.