ПРО РІДНУ МІЛІЦІЮ Й ЧУЖУ АМУНІЦІЮ Телевізор бубонить, Радіо мовляє, Як міліція живе
Й сили укріпляє. Щоб підвищити престиж Рідної міліції, З-за кордону навезли
Гору амуніції. Як поткнуться на майдан Кляті демонстранти, То вона покаже їм
Всі свої таланти. Нині хлопці-молодці Мають дубиняки,
У середину яких Вперто залізяки. Причандалля то таке
Хитре і дотепне, Що по черепу огрій – Він, як диня, репне. Доторкнешся тим кийком
До якоїсь бабці, – Забирай і узувай У біленькі тапці. А чого ж вона прийшла З дідом – ветераном?
Що їм жить погано? Дай старому по горбу За слова зухвалі,
Повитрушуй з піджака Бойові медалі! А підвернеться студент – Хряпни і студента, Хай свій уряд поважа, Раду й президента,
А не тицяє плакат Під носи та в очі, Що стипендія мала, Що він їсти хоче.
А на тих, що наплюють На кийки й штахети, В охоронців нині є Грізні водомети, Що під натиском страшним
Будуть воду лити Так, що струменем слона Можна повалити. Отакі тепер у нас
Охоронні сили. Отакої молодцям Зброї накупили! Скільки пенсій трудових
Відняли для того, Щоб придбати інвентар Рівня світового! Як же треба свій народ
Міцно так любити, Щоб брандспойтом поливать І кийками бити!