Коли в 30-ті роки почалися переслідування всього живого, мислячого, Миколі Вороному пригадали все: і сумніви та вагання в період революції, і еміграцію до Польщі та шестирічне перебування там. “Націоналіст” – так почали називати поета за те, власне, що він просто всім серцем, всією душею любив рідну Україну. Миколу Вороного заарештували, а в 1938 році його життя трагічно обірвалося…
В рідному краї нам долі нема:
Бурі нас нищать, пригноблює тьма,
Студять морози…
Цвіт наш, красу нашу – гублять усе!
З півночі вітер
(“Сонце заходить”. 1904)
Ці рядки, написані на початку століття, сприймаються дивовижно пророчими, коли думаєш і про долю поета, і про долю нашої так часто нищеної рідної мови і культури. Але пекельна фантасмагорія, в якій опинилася Україна в 30-ті роки, перевершила, мабуть, найтрагічніші пророцтва…
Доля України, проблема історнчної пам’яті народу турбувала поет і раніше, бо 1899 року він написав прекрасну зворушливу поему “Євшан-зілля”. Йдеться в поемі про взятого в полон сина половецького хана, який забув рідний степ, бо вже звик до чужини. Хан страждає від розлуки з сином,
Посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля, привезене з батьківщини. Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ – “широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий”. Надзвичайно хвилююче звучить оця авторська інтерпретація дуже давньої легенди, про яку він дізнався з Іпатіївського літопису.
Микола Вороний її не просто переповідає, а переосмислює її в науку своїм сучасникам, які зневажливо ставилися до рідного краю.
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,-
Шлях у край свій повороту.
Думою про Україну пройнятий і вірш “Краю мій рідний!”. Він сповнений глибокими переживаннями за долю занапащеного краю і пригнобленого народу:
Люду мій бідний, окрадений люду!
Що у твоїх я побачив очах,
То вже й до віку свого не забуду,
Де б я не був, всюди бачити буду –
Голод і жах!
Минав час – і на зміну сумним картинам, що викликали гіркі переживання, прийшли оптимістичні настрої. 1917 року, вже після лютневої революції, Микола Вороний пише вірш “За Україну!”, він був сповнений віри у здійснення віковічних прагнень народу до національного визволення, до незалежності:
З-під тюрем, і з тюрем,
Де був гніт,
Ми йдем на вольний світ!
Минуло ще трохи часу, і поет, який так мріяв побачити Батьківщину вільною, сам опинився за Гратами… Творчість Миколи Вороного після тривалої заборони нарешті повернулася до читача. У ній – прагнення справжнього патріота бачити Україну щасливою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)