Я багато разів проходила і проїжджала повз пам’ятник Шевченку, але, на свій сором, нічого про нього не знала. Я сприймала цей пам’ятник як невід’ємну частину парку імені Шевченка, Сумської вулиці і всього міста, але навіть не уявляла, що він дорогий не тільки нашому місту.
І ось одного разу мені вдалося почути екскурсовода, що розповідав про пам’ятник канадським українцям, що приїхали до Харкова. Виявляється, це найкращий не тільки з вітчизняних, але й із закордонних пам’ятників Шевченку, а їх нараховується близько 85-ти!
Скульптор
У ролі Катерини з дитиною виступила
М. Г. Манізер дуже глибоко відчував бунтівний дух поезії Кобзаря, героїв його “Гайдамаків”. Образи бунтівників починаються фігурою лежачого кріпака. Замучений, знесилений, він прагне до волі, до життя.
У створенні цієї фігури брав участь народний артист СРСР А. М. Бучма.
Для образу запорожця з косою в руці, мужнього, хороброго і гордого, скульптору позував талановитий майстер сцени А. М. Сердюк. Можливо, це шевченківський Ярема, а вірніше, – його прототип, керівник селянського повстання Семен Неживий. Цей же актор позував і для скульптури кріпака зі зв’язаними руками. “Той, що рве пута” – так назвав його Манізер.
На створення образу сидячого запорожця скульптора наштовхнули події 1775 року, коли за указом Катерини ІІ була ліквідована Запорозька Січ, а більшість козаків перетворилося на кріпаків. Непереможною силою віє від вигляду цього напівголого богатиря зі зв’язаними руками і ногами; начебто читаючи шевченківські рядки, близькі “виконавцю” цієї ролі – актору І. А. Мар’яненку:
Розкуються незабаром
Заковані люди…
Позаду – “зіграна” Н. М. Ужвій селянка в національному одязі з косою і граблями в руках – образ, підказаний повістю Шевченка “Наймичка”.
Для кріпака з жорнами скульптору позував А. М Бучма. Центральна фігура тильної сторони монумента – солдат, що стоїть саме біля підніжжя фігури поета і ніби нагадує про жахи миколаївської солдатчини, яку випробував Кобзар, котрий десять років свого недовгого життя носив таку ж шинелю.
Ми рухаємося навколо пам’ятника, як сторінками історії українського народу. Матрос з безкозиркою в руці, літній робітник зі зламаним держаком прапора, донецький шахтар, робочий із прапором у руках.
Завершує композицію фігура молодої комсомолки з книгою в руках. її “прообраз” – наша землячка Н. І. Гордієнко, що працювала тоді піонервожатою.
Над героями своїх творів і героями пам’ятника піднімається багатометрова фігура Тараса Шевченка, піднята на тригранний пілон. Він стоїть у задумі, ледве схиливши непокриту голову, притримуючи поли солдатської шинелі. Здається – тільки прислухаєшся, і в тиші, що наступила, зазвучить його голос.
Урочисте відкриття пам’ятника відбулося в неділю, 24 березня 1935 року, під звуки артилерійського залпу і щемливого “Заповіту” у виконанні хору.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)