П. Е. АННЕНКОВА ЗАПИСЬКИ ДРУЖИНИ ДЕКАБРИСТА XVII

16 березня 1829 року в мене народилася дочка, що назвали на честь бабусі Анною, в Олександри Григорівни Муравьевой народилася Нонушка, у Давидовой син Вака. Нас дуже забавляло, як старий наш комендант був збентежений, коли довідався, що ми вагітні, а довідався він це з наших листів, тому що був зобов’язаний читати їх. Ми писали своїм рідним, що просимо надіслати білизни для очікуваних нами дітей; старий повернув нам листа й потім пришел. з поясненнями:

– Але дозвольте вам ськазати, – говорив він запинаючись і у великій зніяковілості,- що

ви не маєте права бути вагітними, – потім додавав, бажаючи заспокоїти нас: – Коли у вас почнуться пологи, ну, тоді інша справа.

He знаю – чому йому здавалося останнє більше можливим, чим перше.

Коли народилися в нас діти, ми зайнялися ними, господарством, завели досить багато окоту, що у Чите був надзвичайно дешевий, і весь 1829 рік пройшов досить тихо; тільки одну пригоду із мною схвилювало й стривожило мене.

Один раз Смольянинова, з якої я продовжувала бути в самих дружніх відносинах, прийшла до мене зі звісткою, що відправляється з Нерчинська караван зі сріблом і що один з унтер-офіцерів, призначених супроводжувати

його, її хрещеник. Вона говорила, що впевнено в ськромності цієї людини й що можна без побоювання довірити йому листа до рідного. А тому що ми були стиснуті в нашій переписці, то я з радістю вхопилася за цей випадок, щоб написати Ганні Іванівні Анненковой у Моськву більше відвертий і докладний лист, а головне мала необережність вкласти запиську, написану самим Іваном Олександровичем до матері його, щоправда, дуже коротеньку й зовсім безневинну, але всім ув’язненим строго було заборонено писати рідним.

У цьому випадку дами заміняли секретарів і підтримували перепиську. Кожна з нас мала на своєму піклуванні по неськольку людина, від імені яких і писала родичам. Більше всіх випадало на частку княгині Волконській і княгині Трубецької, тому що вони особисто були знайомі з багатьма з родичів ув’язнених. Їм доводилося відправляти іноді від 20 до 30 листів зараз.

Укладені ж були зовсім позбавлені права писати в усі час, поки перебували в каторжній роботі.

Унтер-офіцер охоче погодився передати лист моє, не підозрюючи, імовірно, наськільки це було важливо. Я ж ніяк не могла передбачати того, що трапилося по необережності наймолодшої людини.

Приїхавши в Моськву, він поспішив передати лист Ганні Іванівні, та наказала йому видати 100 рублів. А він не знайшов нічого кращого зробити, як зшити собі мундир на ці гроші з тонкого сукна для подання государеві. Звичайно офіцери й унтер-офіцери, що супроводжували каравани, повинні були представлятися, і за справне доставляння срібла вироблялися в наступні чини.

Звичайно, у таких випадках вибиралися самі надійні, але саме доброзвичайність те й погубило нашого хрещеника. Краще було, якби він прокутил нещасливі 100 рублів, які мали для нього такі сумні наслідки; але він, задоволений своїм мундиром з тонкого сукна, на розпити офіцера, з яким з’явився в палац на подання, зізнався в простоті душі своєї, що привіз у Моськву лист від мене й одержав за цю щедру винагороду, що й дало йому можливість причепуритися.

Офіцер негайно ж доніс об цьому, так що це зробилося відомим государеві.

Нещасного хрещеника посадили в міцність, а за листом моїм був посланий фельдъегерь до Ганни Іванівні, до счастию та догадалася не віддати запиську Івана Олександровича, а мій лист був доставлений самому государеві Миколі Павловичу.

Тільки чотири місяці назад ми довідалися про цю сумну подію: комендант надіслала за мною й коли я до нього з’явилася, прийняв мене з незвичайно поважним виглядом я навіть замкнув двері на ключ. На це я розреготалася й запитала, до чого такі обережності; але потім уже не сміялася я, коли довідалася, у чому справа. Лепарський почав з того, що запитав:

– Ви написали листи, пані?

– Я написала тільки одне, – відповідала я, з наміром відімкнутися від записьки Івана Олександровича.

Лепарський усе допитивался, що саме писала я в листі, що потрапило так зненацька в руки государя, і коли я ськазала йому: “Але я написала, генерал, що ви чесна людина” і пояснила, що просила. надсилати посилки чрез його, а не чрез Іркутськ, де багато пропадає речей; тоді старий схопився обома руками за голову й почав ходити по кімнаті, говорячи:

– Я пропав!

Іноді він був дуже забавний, але що за чудовий це була людина!

Потім я запитала, якої відповідальності всі ми піддаємося за таку провину. Він відповідав, що я ніякий: “Вам захищає государ, ви не ризикуєте нічим”, але що Смольянинова повинна просидіти буде 4 місяці під арештом, і самий сумне, що хрещеник її ніколи вже не буде зроблений в офіцери.

Я вдалася у відчай. Мені жахливо було жаль парубка, що так жорстоко повинен був поплатитися за свою наївність, і дуже було совісно перед Смольяниновой, що я була дуже многим зобов’язана. Комендант утішав мене, що Смольянинова буде піддана тільки домашньому арешту, але додав, що мені заборонене з нею бачитися, і показав при цьому целую стос паперів, пописану з нагоди всієї цієї історії.

Вийшовши від нього, я побігла до Филицате Осипівни, вибачалася перед нею, як тільки вміла по-російському, потім підійшла до її чоловіка, що ходив у цей час по кімнаті, сильно насупившись. Він без церемонії й досить грубо відіпхнув мене.

Тоді треба було бачити Смольянинову, з яким обуренням і достоїнством підійшла вона до свого чоловіка й початку дорікати його за грубу витівку, а мене заспокоювати, просячи не засмучуватися.

– Він не в змозі зрозуміти вас, – говорила великодушна жінка, потім, розгарячившись, звернулася до чоловіка: – Ви думаєте, може бути, що государ на вас дивиться, чого ви боїтеся, чи не соромно вам!

У цю мінуту Филицата Осипівна була прекрасна. Високого зросту, хоча з різкими, але виразними рисами особи, вона походила на древню римлянку. Незважаючи на те, що нам було строго заборонене бачитися, вона знаходила можливість приходити до мене по ночах, качати Аннушку, що тоді була дуже хвора.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

П. Е. АННЕНКОВА ЗАПИСЬКИ ДРУЖИНИ ДЕКАБРИСТА XVII