1. Заворожливий голос серця. 2. Перемога чистого серця над долею. 3. Страшний і таємний мир.
4. Особливості двоемирия.
Мрія й дійсність зливаються в любові. В. В. Набоков. Творчість В. А. Жуковського доводиться на період романтизму, одного із самих загадкових напрямків у російській літературі.
Кожний з письменників і поетів вносить у нього свої особливі відтінки й штрихи.
Свій вплив на цей напрямок накладає класицизм. Він іде з літературної арени, залишаючи розчарування в здатностях людини раціонально сприймати цей мир. Тому в якості
Так перед читачами відкривається внутрішній мир людини. Це, як правило, сильна особистість, що не замислюючись, іде проти світла й підкоряється тільки своїм почуттям і емоціям.
Такими і є герої балад Жуковського, які дослідники називають “театром страстей”. У баладі “Людмила” героїня вирішує, що для неї немає місця на цьому світлі, тому що не повернувся з далеких Країн її улюблений. Для неї життя закінчилося Вона не хоче не слухати
Любов, що заповнила все її серце стала зганяти тугою й стражданнями.
Дівчина живе у своєму внутрішньому світі. Вона не хоче нікого туди впускати. Культ чутливості, характерний для романтизму, яскраво представлений у цьому образі.
Рано життям насолодилося, Рано життя моя затьмарилася, Рано колишнього років врода Що дивитися на небеса? І з нею згодна природа, що у баладах поета-романтика є відбиттям внутрішнього миру героїні. Тобто не тільки за словами дівчини, але й по навколишньому пейзажі ми можемо догадатися про те, що діється в її душі. … З гір простягнені довгі тіні; И лісів дрімучі сіни, И зорцало хитких вод…
Але в романтичний мир В. А. Жуковського втручається не тільки природа, але й різні фантастичні явища. У такий спосіб у баладі “Людмила” є їздець, що потрапив на ганок дівчини. Він дуже неї налякав.
Але страх проходить тоді, коли дівчині здається, що вона довідається голос коханої людини. Однак автор нагнітає обстановку Крім знайомого голосу чутно уханье сов, неспокійне іржання коня, тривожне мовчання бору.
І після цього автор розповідає про страшний і таємний будинок цього незваного гостя. “Де ж, скажи, твій тісний будинок?” “Там, у Литві, краї чужому: Хладен, тихнув, відокремлений, Свіжим дерном покровенний; Саван, хрест, і шість досток. Їдемо, їдемо, шлях далекий”.
И дівчина зважується на розпачливий учинок! Вона не упокорюється з тим, що їй підготувала доля. Людмила, як щира романтичная героїня, готова піти проти світла для того, щоб у її серце знову оселилася любов і те полум’яне почуття, з яким їй довелося розстатися.
Тому дівчина відправляється в новий і дивний будинок свого улюбленого.
По дорозі він не раз її запитує про те, чи не боїться вона. При цьому з кожним відрізком шляху атмосфера стає усе більше дивною Для створення такої картини використовується не тільки образ коханого – мерця, але й природні картини. Вони ж створюються за допомогою особливих фарб (тіні, димові хмари), звуки (шерехи, спів повітряних ликів), образів (могили, чорний ворон). У такий спосіб обстановка навколо мандрівників нагнітається, ситуація поступово розжарюється.
Це теж одна з характеристик романтичного добутку У момент, коли подорожани, нарешті, досягають наміченої мети, автор показує напругу, що досягла межі.
Раптом – глухий підземний грім; Страшно дошки затріщали; Кістки в кості застукали; Пил взвилася; обруч хлоп; Тихо, тихо розкрила труна… Людмила розуміє, що її коханий умер у литовській землі. Але вона, корячись тільки свої почуттям, треба за ним Смерть дівчини підносить автором ні як трагедія, а як рятування від страждання.
Людмила домоглася того, чого хотіла: творець почув її стогін і сум і зміг з’єднати з коханим.
Незважаючи на те що головна героїня загинула, вона змогла перемогти долю, що приготував їй зовсім іншу долю. Таке відношення до життя характерно для добутків романтизму. Жуковський зберігає в цьому добутку всі романтичні традиції, але він вносить у нього й свої особливості.
Це містичні й фантастичні тональності, що створюють похмуру картину Порох оставя гробовий З пізнім місяця сходом, Легенею,- світлим хороводом У ланцюг повітряну звилися…
Але такі страшні картини не лякають дівчину, тому що вона перебуває в цей момент поруч із улюбленим. Тому даний образ відповідає уявленню самого поета про людську особистість, що завжди готова до жалю й участі: “…усе в житті до великого засіб…
“. Подібне відношення до людей окриляє Людмилу И вона, незважаючи на те що гине, здобуває крила для того, щоб піднятися “над низинним і прозаїчно тьмяним існуванням”. Саме таке відношення до життя дозволяє їй протистояти долі, що змушує її жити по іншим, далеким їй законам.
У такий спосіб письменник будує для своїх героїв зовсім новий мир, у якому пропонує їм існувати.
І він здобуває особливі риси “прекрасного далека”. Таке своєрідне двоемирие й створює Жуковський у баладі “Світлана”. Починається добуток з того, що дівчини сіли ворожити.
Але до них Світлана приєднуватися не хоче.
Вона тужить за улюбленим, тому не підкорятися тим веселощам, що панує в душах її подруг. Так, у добутку створюється два різних мири: один – реальний, другий – щиросердечний. Саме другий і висувається для дівчини на перший план Учинки романтичних героїн не передбачувані.
Такий і є Світлана. Вона намагається в реальному світі жити за іншими законами, підкоряючись тільки своїм почуттям і емоціям. І вони ведуть неї до “магічного” столу, на якому коштують дзеркало й свіча. Боязкість у ній хвилює груди, Страшно їй назад глянути, Страх туманить очі…
У добуток знову вторгаються елементи, характерні для творчості поета, – фантастичні речі Вони відбувається із простими людьми, тим самим вириваючи їх із щоденності й несучи в зовсім інший світ. Страшна атмосфера нагнітається й за допомогою розділових знаків. При описі того, що чує Світлана, автор постійно використовує многоточие.
Здається, що оповідання тільки починається, але воно відразу переривається.
Потім триває, але знову обривається. У такий спосіб створюється рваний ритм оповідання, що ще більше нагнітає обстановку Можливо, це й позначається на самій Світлані, настрої й почуття якої, як романтичної героїні, мінливі. Вона з легкість сідає за вершником, що приїхав за нею.
Дівчина готова піти за улюбленим на край світла.
Але коли він пролітає повз церкву, їй стає моторошно. Пущі дівиця тремтить; Коні мимо; друг мовчить, Блідий і сумовитий. Але Світлана продовжує протистояти тій долі, що була їй уготована.
Вона й далі треба за коханою людиною.
Почуття не зупиняють дівчину й тоді, коли вона залишається одна в порожній хатині із труною. Але насправді те, що Світлана бачила у водохресну ніч, виявилося просто жахливим сном. Однак автор зміг створити в цьому добутку настільки реальний мир, що ми всі повірили в те, що бачила дівчина в самотній хатині. У цьому добутку В. А. Жуковський залишає героїню в живі.
Вона не платить за свої почуття, які стають єдиною дороговказною зіркою в цьому житті.
Тому автор обрамляє страшне оповідання яркою й барвистою картиною водохресного вечора й наступного дня. А сам пише про те, що не варто лякатися таких страшних снів. ПРО! не знай цих страшних снів Ти, моя Світлана…
Будь, Творець, їй покрив!
Ні суму рана, Ні хвилинного смутку тінь До неї так не торкнеться; У ній душу як ясний день… В останньому рядку цього уривка поет говорить про те, що він найбільше цінує в житті людини – це чиста і ясна душа. Такими й з’являються дві його героїні – Людмила й Світлана.
Нехай у них різна доля, що неодмінно зіштовхує їх зі страшним вжизни.
Але обидві кристально чисті душі вірні своїм коханим. Вони безневинні й прекрасні з перших до останніх рядків добутку. Саме на цьому й акцентує своя увага автор, показуючи тим самим у своїх баладах, що щиросердечна щедрість, чистота й безвинність здатні приносити щастя її власникам.
Але таке барвисте, але в той же час фантастичне оповідання Жуковський зміг створити завдяки особливостям такого напрямку як романтизм. Воно має в його творчості визначальне значення
(1 votes, average: 5.00 out of 5)