1. Особливе місце любовної лірики в літературі. 2. Нерозділена любов юного поета. 3. Любовна тема у творчості Лермонтова.
4. Оглядовий аналіз любовних віршів. Любовна тема в лірику будь-якого поета займає особливе місце. Це пов’язане з тим, що занадто багато чого виявляється биографичним.
У поета із щасливою долею й вірша будуть світлими. І навпаки, нещастя в любові народжують прекрасні, зворушливі, але неймовірно віршовані рядки По любовній ліриці можна прочитати й життєву любовну історію поета, тим більше що мало віршів такого роду
Це розгляд не випадково. Багато трагичного було в житті поета, громадянина, людини, однак багато трагичного оточувало його в повсякденності. Це робило спілкування
Багато віршів було написано письменником в 30-х роках XIX століття, а це важке для Росії час – час реакції, недовіри до влади й народу, посилань. Пізніше, характеризуючи цей період і загальний настрій народу, В. Г. Бєлінський напише: “Без заперечення життя перетвориться в стояче й смердюче болото”.
Це висловлення стало вірною характеристикою творчості поета, що балансує на грані між романтизмом мріянь і ідей і сумною, обтяжуючою дійсністю. Це протиріччя, що щільно ввійшло в лірику Лермонтова, придбало неймовірну напругу. У добутках нечуване до цього сполучення – нещадне заперечення всього брудний, грубого, речового й могутній політ чистої поетичної мрії.
Романтизм Лермонтова заснований на вірі в існування інший світу, іншого життя, де людина може любити й знайти щастя. Любов для Лермонтова – особливе, ні із чим не порівнянне почуття, тому для неї відведене особливе місце у творчі шуканнях И. С. Тургенєв скаже про нього згодом: “По тому, як може любити людина, ми можемо судити про його внутрішню зрілість”. Формування особистості поета відбулося дуже рано – у п’ятнадцять років його характер був остаточно сформований і представляв із себе цілісну й динамічну картину Уже в цьому віці на світло з’являються перші вірші про любов, що відрізняються глибоким філософським і психологічним змістом.
У щоденнику юний поет пише: “Мені життя все якось коротко, і все боюся, що не встигну здійснити чогось”.
Ідеали поета прекрасні, але недосяжні: він мріє не просто про зміну рівня життя, а про настання “вічного блаженства”. Йому необхідні зміни низинної людської сутності, дозволу протиріч, на кожному кроці встречающихся в цьому далекому від ідеалу світі. Вічне існування – вершина поетичних помислів Лермонтова.
Однак навіть воно не принесе поетові щастя Любовна лірика поета не випадково перейнята нотками трагізму. Вона затьмарена єдиною й нерозділеною любов’ю до друга юності – В. А. Лопухиной. Поет бачить неможливість щасливих відносин і свідомо віддаляється від цієї любові від миру, оточуючи себе романтичним ореолом мучеництва: Душу миючи повинна прожити в земній неволі Недовго.
Може бути, я не побачу боле Твій погляд, твій милий погляд, настільки ніжний для інших. Відчуженість від мирських страстей підкреслюється поетом у тексті вірша наступним рядком: “Чого б те не було земного, але я не зроблюся рабом”.
Для поета не існує поняття швидкоплинної, приземленої любові – це почуття єдине вічно й прекрасно. Іноді він відходить убік від своїх вірувань, але ці рядки – хвилинна слабість поета: У ніг інших не забував Я погляд твоїх очей. Люблячи інших, я лише страждав Любов’ю колишніх днів. Любов проста, людська, здається поетові тільки тягарем, перешкодою.
У добутку “Я не принижуся перед тобою” він говорить про те, що під напором натхнення відступають і втрачають для нього страсті, здатні скинути його душу в безодню розпачу й злості Любов для нього має фатальний, судьбоносний характер: Мене рятувало вдохновенье Від дріб’язкових суєт, Але від своєї душі спасенья И в самому щасті немає.
Ще один вірш “Сонет” також здатний прояснити для читача розуміння любові в лірику Лермонтова. У цьому добутку поет протиставляє свої ідеальні погляди і мріяння сумовитої безвихідності дійсності: Я пам’яттю живу з зів’ялими мріями, Виденья колишнього років юрбляться переді мною, И образ твій меж їх, як місяць у годину нічний, Між щоМ бродящими блища хмар У цьому головну відмінність лірики поета від аналогічних добутків А. С. Пушкіна Для нього любов – божественний світлий дарунок. Це почуття свято й радісно.
У його віршах немає привнесеного ззовні трагізму, адже любов тільки сладостний, що чарує, прекрасна мить у житті кожної людини. Тому багато в чому любовна лірика Пушкіна виявляється більше реалістичної, незважаючи на іноді песимістичні нотки, що проступають.
У Лермонтова любов – високе, неземне, незбагненне почуття При цьому воно завжди нерозділене або втрачене. Вірш “Валерик”, частина якого стала самостійним добутком – романсом – передає читачеві цей трагізм: Безумно чекати любові заочної? У наше століття всі почуття лише на строк; Але я вас пам’ятаю…
Для поета характерн і традиційним стає мотив невірної любові, розлуки з вини улюбленої, але оказавшейся невартої високих і світлих почуттів жінки Розлад між дійсністю й мрією, характерний для романтичного напрямку в лірику, виявляється вбивчим для божественного почуття, руйнує його без залишку.
Лірика Лермонтова багато чого дає для розуміння світогляду, світосприймання поета. У віршах видні глибина й чистота, з якої він сприймає життя, щиросердечні переживання й багатство внутрішнього миру поета. Він шукає гармонію, вічну волю й теперішні, справжні почуття, але знайти це йому не дозволяє недосконалість миру й суспільства: …
Страждання людини – У суперечливості почуттів: Ніхто не одержував, чого хотів. А що любив?..
(1 votes, average: 5.00 out of 5)