Елементи гротеску можна зустріти в сатиричних творах Остапа Вишні і Т. Шевченка. До цього списку доречно включити і ім’я Миколи Хвильового, а особливу увагу при цьому треба звернути на дві повісті письменника – “Сентиментальна історія” і “Санаторійна зона”.
Треба визначити, що більшість дослідників розглядають творчість Миколи Хвильового як роботи лірика і імпресіоніста. Існують дослідження, в яких твори письменника зіставляються з творами відомих українських і зарубіжних поетів і письменників. Для того, щоб більш повно
Твори Миколи Хвильового завжди приваблювали читачів не тільки стильовою самобутністю, а й тематичною злободенністю. Письменник був надто прозорливою людиною, щоб не бачити драматичну невідповідність ідеалів його утіленням у реальному житті. Основним композиційним принципом повістей Хвильового “Санаторійна
Гротеск, який використовує письменник у своїх повістях для втілення художнього замислу, допомагає читачам найбільш повно розкрити натяки і приховані автором мотиви, а також по-новому зрозуміти суть того чи іншого персонажу, зрозуміти усі задуми письменника і створити для себе нову реальність, яка буде зумовлена особистим ставленням до навколишньої дійсності і власним досвідом.
У повісті “Санаторійна зона” письменник за допомогою гротеску показує цілу галерею зайвих людей, які ще вчора були палкими борцями за нове життя, людей, яким сьогодні вже нема місця у суспільстві. Санаторійна зона являє собою своєрідну сцену, на якій розгортається фантастична і утопічна вистава. Це зона без паркану чи колючого дроту, та герої повісті вийти з неї не можуть, бо паркан і колючий дріт назавжди оселився в їхніх душах.
Персонажі повісті “Сентиментальні історії” теж нагадують героїв якоїсь дивної п’єси. Повість може вважатися справжнім життєписом втраченого покоління. Найважливішим у цьому творі є розвінчання фальшивої романтики, яка повністю заступила собою традиційні людські цінності і етичні норми. У “Сентиментальних історіях” письменник доводить нам, що розбіжність між “новою дичавиною” і справжніми ідеалами є джерелом трагедії як для недавніх учасників революційних подій, так і для молодого покоління.
Усі вони добре усвідомлюють свою приреченість, але змінити що-небудь не можуть.
Аналізуючи повість Миколи Хвильового “Санаторійна зона”, можна легко простежити усі риси гротеску, які уміло використовуються автором. Перш за все, це зниження усіх персонажів твору, які відірвалися від реальності у пошуках земної реальності. Такого ж зниження зазнають і герої іншого твору – повісті “Сентиментальні історії”. Зниженою є і дійсність, яка відображується у повісті. Цьому творові притаманна і захопленість Хвильового екзотичними назвами і іменами.
Таким чином він заперечує остогидлий йому просвітянський реалізм.
Для повісті “Сентиментальна історія” характерний і такий засіб гротеску, як поєднання в одному явищі або предметі різко контрастних, часом зовсім несумісних речей – піднесено-поетичного з грубо натуралістичним, фантастичного з реальним, трагічного з комічним. Це веде до повного абсурду, робить майже неможливою інтерпретацію образу.
Усі герої повістей Миколи Хвильового “Санаторійна зона” і “Сентиментальні історії” прийшли до своєї загибелі, якщо не фізичної, то до духовної. У цих творах с постерігається так звана негативна еволюція, учасники якої прагнуть позбутися важкого почуття самотності, закинутості і зайвості у ворожому їм світі. Отже гротеск у повістях “Сентиментальні історії” і “Санаторійна зона” можна віднести до світу романтичних відносин. Він є засобом художньої реалізації, засобом аналізу психології людини і дійсності.
Миколи Хвильовому вдалося у своїй творчості охопити найактуальніші проблеми епохи, а також продемонструвати тонкий психологізм та надзвичайну майстерність по справжньому талановитого письменника.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)