Антон Павлович-Чехов – російський письменник, драматург. Творив він у кінці XIX століття, але й тепер, у ХХЇ столітті ми зустрічаємося з ним часто. Твори його є у кожного, хто має більш-менш пристойну бібліотеку. Вистави, поставлені за його п’єсами, і зараз ідуть у багатьох театрах.
Коли пишеш про Чехова-драматурга, варто згадати й про те, що Антон Павлович – майстер “малого жанру”. Згодом на основі деяких власних оповідань він створив драматичні твори для сценічної постановки. Здається, Чехов – гуморист.
Але розважальність
У творах Чехом багато різного люду: артисти, чиновники, студенти, учителі, лікарі, письменники. Читаєш оповідання чи драму. Чехова і чекаєш, чим же закінчиться Історія, але не всі твори мають завершений фінал.
У цьому і є перша особливість творчості Чехова – автор не нав’язує власної думки. Він не хоче доводити історію до якоїсь конкретної крапки, бо вважає, що читач має сам включитися в обговорення Теми
Наприклад, про “Чайку” говорили, що вона написана наперекір усім драматургічним правилам, переконували, що публіка ще не готова сприйняти непростий символічний зміст твору.
Театральні критики після провалу вистави (провалу, до речі, чекав і сам автор) заявили: “Не чайка, а дичь какая-то!” Москва гаряче дискутувала про талант і відсутність його у Чехова-драматурга. І першим осмислювати і розуміти новаторську драматургію Чехова розпочав Немирович-Данченко. Виявилося, що сценарист Александринського театру просто-напросто не зрозумів п’єси, не доріс ще до її постановки, тому й стався провал. Немирович-Данченко і Станіславський взялися довести, що при талановитому підході приховані підводні камені Чехова підіймуться на поверхню й заграють усіма кольорами райдуги, заблискотять на сонці. І от – прем’єра! Публіка з завмиранням серця слідкувала за тим, що відбувалося на сцені. Артисти грали так щиро, що глядачам робилося ніяково – ніби вони підслуховують під дверима чужі секрети.
На перший погляд, у п’єсі “Чайка” йдеться про Кохання – любовними почуттями охоплені майже всі. Але якби героям драми довелося вибирати між мистецтвом і коханням, то на перше місце вони б поставили мистецтво. Це для них – основа життя.
У кожної з дійових осіб є якесь своє заняття та певне місце в суспільстві: Сорін дослужився до поважного чину, але тепер у відставці і нудьгує, Дорн – лікар, Медведенко – учитель. Серед них є дві знаменитості – Аркадіна і Тригорін. Тільки-Треплев неприкаяний – “обірванець”, “приживала”. Але саме до Треплєва виникає більше поваги, ніж до інших персонажів. Можливо тому, що мати критикує його п’єсу – “це декадентське”.
Ніна говорить, що грати роль у його п’єсі неможливо – “немає живих облич”, “мало кохання”. Тільки Дорн заступається за Треплєва, хоч заявляє, що до кінця вистави не зрозумів, “але щось у ній є”. Після прочитання п’єси “Чайка” виникає така сама реакція: “щось у ній є” І оце “щось” потрібно відшукати самому…
Або ось ” Вишневий сад “: Раневська продає свій маєток. Яка доля чекає її, брата, дітей? Що буде з Фірсом?
Цього ми не знаємо. Письменник не дає відповідей на усі запитання – і тільки чути, як рубають вишневий сад. Факт і філософія.
Включаєш мислення і твориш далі: новий хазяїн, нові порядки, нове життя не тільки в маєтку Раєвської, але й скрізь на землі. Бо нічого не буває постійним. Життя змінюється.
Старе відживає, та на зміну йому приходить нове. Можливо, воно не краще, але воно нове і вже тому має право на життя. Здається, Чехов створює замальовки з життя.
Свої драми він називає комедіями, але наповнює твори “сльозами життя”. Новою в чеховській драматургії також є те, що автор не дає власної оцінки персонажам, його герої неоднозначні, у кожному з них є і позитивне, і негативне. Чехов застосовує принцип недомовок, натяків; репліки часто бувають обірваними, але за паузою приховано багато чого…
Чехов був драматургом-новатором, він писав так, як до нього ще не писав ніхто. Першим бути завжди важко. Але автор вірив у свою справу. Ніхто не хоче бути висміяним публікою, ніхто не хоче театральних провалів.
Кожен мріє про переповнені зали, аплодисменти, квіти…
Чехов пройшов і через провали, і через аншлаги. На його долю випали і шквал критики, і єлейна похвала, але драматург мав сміливість бути оригінальним і неповторним. Можливо, тому що Чехов не намагався копіювати когось, а прагнув бути самим собою, писати про те, що ясно й зрозуміло, що хвилює, його творами захоплюються і в наші дні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)