Перша половина 1817 року, року випуску з Ліцею, характеризується в пушкінській ліриці головним чином циклом прощальних послань до ліцейських товаришів і друзів. Основний мотив цих послань – життєвий шлях по закінченні Ліцею. У посланні “Князеві А. М. Горчакову” цей мотив розгортається на протиставленні майбутньої блискучої долі князя своїй скромній долі:
Мій милий друг, ми входимо в нове світло; Але там доля призначена нам не рівний, И розно наш залишимо в житті слід. Тобі рукою Фортуни норовливої Зазначені шлях і щасливий, і славний,-
Майбутнє Горчакова Пушкін малює в райдужних фарбах, у те час як собі він залишає лише дві розради в житті – свій поетичний дарунок і щастя друзів.
У цьому – першому за написанням – прощальному посланні 9 майбутньому своєму шляху Пушкін говорить ще недостатньо виразно:
Ужель лише мені не відати ясних днів?
Немає! і в сльозах приховане наслажденье,
И в життя цей мені буде утешенье:
Мій скромний дарунок і счастие друзів.
Набагато определеннее говорить Пушкін про це у вірші “В альбом Илличевскому”:
Ах, відає мій добрий геній,
Що зволів би я скоріше
Безсмертю
Безсмертя своїх створінь. (I, 258),
И вже зовсім серйозно про своє Майбутнє поета в “червоному”, якобінському “ковпаку”, Пушкін говорить у вірші “Товаришам”, зверненому до всіх своїх друзів по Ліцеї, дружески й жартівливо протиставляючи свій шлях поета – чиновницькій і військовій кар’єрі деяких з них.
Найбільш значним із усього цього прощального циклу є послання “Кюхельбекеру”:
Прости… де б не був я: у чи вогні смертної битви. При чи мирних брегах рідного струмка, Святому братерству вереї я!
И нехай.., ( чипочує Доля мої молитви?) Нехай будуть щасливі всі, всі твої друзі! (I, 263)
Пушкін опублікував цей вірш в “Невському глядачі” в 1820 році під заголовком “Кюхельбекеру” і з позначкою: “Ліцей, 9 червня 1817” (тобто день випускного акту).
У трохи зміненій редакції Пушкін поміщав цей вірш у своїх збірниках 1826 і 1829 років під заголовком “Розлука”. З боку Пушкіна це було актом великої громадянської мужності, тому що вірш був присвячений засланому декабристові; одночасно це свідчило про вірність поета не тільки ліцейським традиціям, але й традиціям декабризму взагалі.
Так створювалася та пушкінська поезія ліцейського братерства, що стала сприйматися вже в його час як широкий символ нерозривної єдності людей – однодумців за духом.
На початку по виходу Пушкіна з Ліцею його лірика, за винятком декількох значних віршів (“Вільність”), не одержує скільки-небудь широкого розвитку, тому що основне місце в його творчій діяльності цього періоду займає робота над “Русланом і Людмилою”.
Потужна лірична стихія в основному знаходила свій вихід у названій поемі, що як би вбирала в себе ліричні переживання Пушкіна цього років.
1817-1820 роки – це період бурхливого ідейного життя російського суспільства, діяльності ранніх таємних політичних кружків і організацій, складання основних початків декабристської ідеології. Тон усьому задавало військове офіцерське середовище. Це було те середовище, у якій переважно обертався Пушкіна в період між закінченням Ліцею й посиланням.
Уже до першого року перебування в Петербурзі ставляться його знайомства з М. Ф. Орловым, А. И. Якубовичем, П. П. Каверіним, С. И. Муравьевым-Апостолом, П. А. Катениным, Ф. Н. Глинкою й іншими представниками революційно настроєної петербурзької військової молоді.
Про ідейний вплив на Пушкіна його нових друзів, що вказували йому на невідповідність штучно створеного їм ще в ліцейські роки авторського образа поета – епікурейця, зніженого лінивця – насущним завданням сучасності, говорить він сам у посланні до А. И. Тургенєва 1817 року
(2 votes, average: 2.50 out of 5)