Символізм (франц. – знак, символ) – одна із стильових течій модернізму, що виникла в останній третині ХІХ ст. у Франції спочатку в поезії, а згодом поширилася на живопис і театр, уплинувши на європейську й американську літературу ХХ ст. Замість традиційного образу символісти прагнули виразити індивідуальний емоційний досвід за допомогою символізованої мови, зокрема символу. Вони заглиблювалися у внутрішній, ірраціональний світ, прагнучи передати таємницю існування людського “Я” за допомогою індивідуального вживання метафор
Важливу роль відводили милозвучності, кольору, відтінкам, дбайливо дібраним словам, які спроможні відбити прихований внутрішній світ, таким чином наповнивши новим сенсом романтичну концепцію двосвітності.
Основоположником символізму у Франції був С. Малларме, автор поезій “Осіння скарга”, “Лебеді”. До символістів у Польщі належали Б. Лесм’ян, в Австрії – Р.-М. Рільке, у Бельгії – М. Метерлінк, автор п’єси “Синій птах”. Український символізм до революції 1917 р. репрезентували М. Вороний, О. Олесь,
Г. Чупринка, П. Карманський, М. Філянський, деякими аспектами
В Україні після Лютневої революції 1917 р. найперше виявили себе символісти. П. Тичина, Я. Савченко, О. Слісаренко, В. Кобилянський, Д. Загул та ін. заснували в Києві символістську школу “Біла студія”, що й видала збірник “Літературно-критичний альманах” (1918 р.), спрямований проти народницьких поглядів на літературу. Його редактором був поет-символіст Яків Савченко.
Тут оприлюднили свої твори П. Тичина, П. Савченко, Я. Савченко, О. Слісаренко, Д. Загул, М. Терещенко.
У цьому ж році символісти утворили монолітну групу “Музагет” (Музагет – грецький епітет покровителя муз Аполона). До цієї групи належали Я. Савченко, Д. Загул, М. Терещенко, В. Кобилянський, М. Жук, В. Ярошенко та ін. Естетичну платформу виклав Ю. Іванів-Меженко в програмній статті “Творчість індивідуума і колектив” (“Музагет”, 1918 р.), у якій стверджував самоцінність мистецтва й творчої особистості: “Творчий індивідуум тільки тоді може творити, коли визнає себе вищою істотою над загалом” і не підлягає колективові, хоча й відчуває з ним свою національну спорідненість. це типово символістська концепція мистецтва. Настільки це були сміливі судження, що більшовицька влада закрила друкарню, в якій опубліковано альманах, а музагетівці мало не потрапили у в’язницю.
У “Музагеті”, окрім творів символістів, оприлюднено було статті Ю. Меженка про “Сонячні клернети” П. Тичини та М. Бурачека про образотворче мистецтво, Л. Курбаса про новітню німецьку драму.
Словацький дослідник М. Неврлий уважає автора “Сонячних кларнетів” найвидатнішим представником українського символізму.
1920 р. символісти видають альманах “Гроно”, але залучають до нього й імпресіоністів та футуристів (В. Поліщука, Г. шурупія, Г. Косинку). 1922 р. “гронівці” в Катеринославі видали авангардний альманах “Вир революції”.
Деякі “музагетівці” у 1923 р. ввійшли в “Аспис”, поступово розсіюючись серед інших угрупувань.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)