1. Трагичная доля поетеси. 2. Основний зміст вірша. 3. Аналіз змісту добутку.
4. Використовувані автором мовні прийоми Доля М. И. Цветаевой, гарної жінки й геніальної поетеси, зложилася дуже трагично. Практично відразу після визнання її в період срібного століття поетеса змушена покинути батьківщину, залишаючи занадто багато чого, і емігрувати після великої жовтневої соціалістичної революції 1917 року в Європу. Там вона перебувала тривалий час, перебуваючи практично в повній убогості й забутті.
Тільки наприкінці 30-х роках поетеса вертається
Відбилася ця легка, але разом з тим дивно сильна й заворожлива манера складу
Давно…”. Добуток написаний в 1934 році, тобто в період знаходження в еміграції. Основна тема добутку виведена в першому рядку – це туга людини по батьківщині. Тема ностальгії в цьому вірші розкривається із зовсім особливої сторони.
У дев’яти з половиною строфах причаївся глибокий зміст.
Емоційна насиченість добутку просто разюча, і насамперед цей стан найглибшої, що вимотує ностальгії, що огорнула свідомість ліричної героїні й прийняла трохи незвичайні форми. Туга за батьківщиною! Давно Викрита морока! Мені зовсім однаково – Де зовсім самотньої Бути, по яких каменях додому Брести з кошелкою базарної В будинок, і не знаючий, що – мій, Як госпіталь або казарма.
Героїні вже однаково, який сприймають її люди.
Їй однаково, де бути самотньої, де – щасливої, адже різниця між цими емоціями вже для неї несуттєва. Між нею й оточуючими людьми височіє величезна крижана стіна відчуження, нерозуміння: Мені однаково, яких серед Осіб ощетиниваться полоненим Львом, з якого людського середовища Бути витиснутої – неодмінно – У себе, в единоличье почуттів. Камчатським ведмедем без крижини Де не ужиться (і не тщусь!
), Де принижуватися – мені єдино. Особливий страх героїня випробовує перед тим, що вона починає як би розчинятися в далекому й чужому для неї просторі, втрачає себе, перестає бути собою: Остовпівши, як колода, Що Залишилася від алеї, Мені все – рівно, мені все – дорівнює, И, може бути, усього рівніше – Рідніше колишнє – усього. Всі ознаки з мене, всі позначки, Всі дати – як рукою зняло: Душу, що народилася – десь.
Явне, але недоговорене, немов вимучене визнання в її тузі, що гризе, по батьківщині, Цветаева виявляє тільки у фіналі добутку. І знову – скільки схованого змісту й емоційного пориву у двох рядках з незакінченим змістом: Але якщо по дорозі – кущ Встає, особливо – горобина… Поетеса використовує рідку фігуру умовчання, що проявляється в многоточии. І саме ця пауза й дозволяє досягти того несподіваного, дивного ефекту, перехопленого від чи подиву, чи захвату, жаху подиху. Горобина символізує залишену автором батьківщину, залишену власну особистість, і два незакінчені рядки краще довгого й докладного визнання в любові передають всю тугу й сум героїні по батьківщині.
Цветаева по праву мала ім’я новатора, тому що сміло вводила в тексти своїх добутків нові, оригінальні, несподівані прийоми. На жаль, її новаторство й геніальність не приймалися довгий час ні сучасниками, ні їхніми послідовниками – вільності в побудові рядків і тематичних композицій відштовхували від її звиклих до класичних розмірів читачів. Часто, як і В. В. Маяковський, Цветаева застосовує неточну риму: “мороку” – “самотньої”, “базарний” – “казарма”, “почуттів” – “тщусь”.
Поетеса використовувала й прийом синтаксичного переносу, при якому рядки стають ламкого, розмитими, речення втрачають чіткі обриси: Так край мене не вберіг Мій, що й самий зіркий детектив…
Простір вірша зачаровує читача, немов проникає й у кров, і в розум. Вірш пожвавлюється за допомогою тире й паузи – вони створюють ритмічне биття серця вірша. Улюблений поетесою прийом авторської паузи, зображуваний на листі за допомогою тире, у даному добутку використаний вісімнадцять разів.
Потужну експресивність надають знак оклику – їх сім.
Композиційно добуток будується на класичному прийомі контрасту. Отут протиставляються два мири, два всесвіти – одна, у якій героїня змушена тягнути своє животіння сьогодні, описана досить докладно й точно. Друга ж, далека й незбагненна, схована від читача – автор намітив тільки слабкі, тільки-но розмиті контури.
Але зараз, сьогодні поетеса оточена вульгарними обивателями.
Вона живе серед “газетних тонн глотателей”, “доильцев пліток”. Вони належать конкретному часу – XX століттю, тоді як героїня поза часом: “А я – до всякого столетья!” Зміст добутку, його звучання стає більше гострим від постійного використання прийому анафори – тричі Цветаева починає речення зі слова “де”. Інверсія, при якій міняється прямий порядок слів у реченні, також приковує до себе увага читача, зачаровує й зачаровує його: Мені однаково, яких серед Осіб ощетиниваться…
Поетеса винаходить і незвичайні метафори й порівняння:, “ощетиниваться полоненим левом”, “камчатський ведмідь без крижини”, “доилец пліток”. Останні, обивателі, описуються Цветаевой з непоясненою злістю й презирством. Яскраві порівняння – “як госпіталь або казарма”, “як колода, що залишилася від алеї” – дозволяють повною мірою передати й холодність чужини, і самітність ліричного героя.
Таким чином, у цьому вірші Цветаева розкриває себе як блискучий, геніальний поет з незвичайним почуттям ритму й найбагатшою фантазією. Контрастна композиція, оригінальні метафори й порівняння, складна ритмічна картина допомагають досягти у фіналі неймовірного емоційного ефекту. У кожному рядку вірша – самотня, неприкаяна, зневірена душа поетеси
(1 votes, average: 5.00 out of 5)