Сумні пейзажі осені завжди супроводжували творчість Поля Верлена, акомпанували його почуттям та світобаченню. Бо поезія Верлена – це історія його душі, дзеркало його настроїв.
Особисті переживання автора багато в чому перепліталися з епохальними проблемами, власні катастрофи – з катастрофами доби.
Поет – це людина, яка надзвичайно тонко й глибоко все відчуває, прагне до краси й гармонії. Зло й жорстокість, несправедливість і фальш боляче вражають серця митців і народжують вірші: в одних – гнівні та тривожні, а в інших –
Біль душі і народжує образ “осіннього серця”, з якого линуть сумні пісні: Ячать хлипкі,
Хрипкі скрипки
Листопада… їх тужній хлип
У серця глиб Просто пада…
Назва першої збірки “Сатурнічні пісні” (1866) була запозичена з вірша Бодлера “Епіграф до засудженої книги”. Згідно з уявленням астрологів, Сатурн – похмура нланега. І Верлен зарахував себе до людей, народжених під нею, які
Не мають щастя в житті.
Перший розділ збірки “Сатурнічні пісні” називається “Меланхолія”. Меланхолія – хворобливо-пригнічений
Неголосні Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях.
Наче “зжовклий листок” осіннього листопаду, тріпоче смуток Верлена. Схожість станів душі й природи – характерна особливість лірики Верлена. Пізніше цей прийом використовували французькі, а згодом – українські символісти.
Поезії Верлена дуже мелодійні, в них дивовижно поєднано звуки із почуттями. Саме в нього символісти навчалися музичності, яка для поета була природньою:
Кудись іду У даль бліду,
З гір в долину,
Мов жовклий лист Під вітру свист –
В безвість лину.
Душа Поля Верлена так прагнула земної гармонії. І не знаходячи її в навколишньому світі, страждала і плакала від болю. Вона нагадувала плач скрипки, смичком якої була доля поета, що зривала з її струн сумні осінні пісні…
Поль Верлен – велична постать французького символізму Поль Верлен – неперевершений поет-лірик, який майстерно розкрив у своїх творах найінтимніші переживання людини. Його поезії властива сповідальність і свіжість почуттів, гра напівтонів, відтінків барв і почуттів, вражень та емоцій.
В середині 60-х років ХІХ ст. разом з поетами Рембо і Малларме Верлен став засновником парнасців – могутньої течії французького символізму. Поет закликав до музичного звучання поезії, і сам володів цим мистецтвом досконало.
Згодом Верлен відкинув поетичні правила парнасців, а саме – умовності в поезії. Він повернув поетичній емоції дивовижну простоту, природність і рідкісну вишуканість.
Визначною рисою верленівської нової поетичної мови с музичність Це не тільки бездоганна організація вірша. “Музична стихія” у Верлена – новий тип поетичного мислення і зовсім нова поетика. Верлен послаблює логічну зв’язність поетичного тексту заради посилення ритміко-інтонаційної єдності.
Завдяки цьому вірші сприймаються читачами гак, як слухачами – музичні твори. Це – крок у напрямку створення нової, універсальної поетичної мови, про яку так мріяли представники модернізму і авангард) .
Творчість Верлена викликала відповідну реакцію і в українській літературі. Перший відгук на його поезію є в листі Василя Стсфаника до Вацлава Морачевського від 22 квітня 1896 р.: “За стан мій я не годен Вам писати. Щось так багато на душі накипіло, а таке журливе і безконечне, що драпане пером на папері, загонить готу сумовитість ще глибше, як перед тим. І слів бракує. А от хіба Верлен, може, хоч в частині Вам скаже то, чого я не гарен:
Тихі ридання.
Сумно ридає Осінь вогкая,
Серце дрож обіймає.
Дика ж розпука,
Що на нім грає.
Блуджу – зболений,
Сві том зболеним.
Увесь змарнілий,
Як вітром битий,
По пустих нивах Листок зів’ялий”.
“Осінню пісню” Верлена вперше переклав П. Грабовський 1897р. І. Франко переклав два вірші Верлена. Франко критикував Верлена за аполітичність та песимізм. М. Зеров і С. Савчснко вивчали доробок французького поета протягом 20-х рр.
Його твори перекладали М. Рильський, М. Лукаш, Г. Кочур та ін.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)