Як ти, совісте, вмієш боліти!
Чом не чуєш, як просять: “Полиш… “
Чом так гірко – мов ноги в каліки –
Ти болиш?!
В. Коротич
Поема “Чорнобильська мадонна” стала для поета як прозріння, здобуте дорогою ціною:
За безладу безмір, за кар’єри і премії, Немов на війні, знову вихід один: За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям – життям молодим…
Оригінальність побудови поеми Івана Драча “Чорнобильська мадонна” випливає із багатоплановості образу Мадонни, в якому зливається ціла галерея
Так само різноманітний і пафос твору, його емоційна тональність – від сатири до трагізму. І це багатоманіття утворює новий жанр поеми-мозаїки, у якій кожен кольоровий камінчик – “скалочок” одного великого болю.
Пишучи свою поему, Іван Драч створює, як мені здається, ілюзію
А ось промовляє В. Яворівський, автор роману “Марія з полином у кінці століття”: “… Мавра поривається напитися води з річки, але Марія тримає її за роги”.І вже кілька голосів зливається в уривку із “сучасного фольклору”, як говорить автор:
На горі горить реактор –
Під горою оре трактор…
Ця простенька цитата, побудована на поєднанні двох протирічних речей, вражає своєю глибиною. У творі вона відіграє роль епіграфа до розділу “Трактористка” – розповіді про жінку-трактористку, що працює в зоні:
Розумієте, трактористка я, трактористка.
Чорнобильська трактористка.
Мені ще треба родити…
Твір складається з безлічі вражаючих своєю життєвою і жахливою правдивістю сцен. Ось бабуся, загорнена в целофан, випасає недалеко від реактора свою взуту в чоботи корову, намагаючись таким чином захиститися від радіації:
– Чого це Ви, бабо, корову узули?
– А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! –
В синових чоботах взута корова –
Нехай же пасеться і буде здорова…
Ось старенька мати в чорнобильській зоні збирається помирати, спить і прокидається від появи “христопродавців”:
Онук її. Син генерала!
Навів, бач, “христопродавців” –
Хати вони чистять повсюди.
Схопилася баба за серце –
Схопила онука за груди.
А ось сатиричний портрет “складної людини”, ницої, бо не поважає матері своєї – найсвятішого, що може бути в житті:
Він Матір згадує лиш матом,
Він виїхав, а не утік,
Як сам він в мікрофон прорік,
Щоб перспективи вищі мати.
А ось ще один фрагмент страшної мозаїки – “Чорнобиль по-міланськи”:
Дипломатам роботи по зав’язку –
Щодня викидати з подвір’я
За чорні стрілчасті грати
Дебелу капусту, як сизі ядра.
Демонстранти приносять її щодня
І завчено кидають, як спортсмени,
У подвір’я нашого консульства,
Щоб знала “імперія зла”.
Радіація вразила все навколо: душі людей, природу, повітря, тварин, воду. Вона скрізь, вона непомітна, але смертельна…
І найстрашнішим кадром цієї стрічки з окремих сюжетів стає розділ “Хрещатицька мадонна”, справді апокаліптична, жахаюча:
Ти – збожеволіла. З лахміття ляльку ти
Несеш – куди? Хіба в психіатричну?!
Тебе – знайти, од пекла вберегти!
А ти втекла, як в пекло, в електричку…
З мозаїки сюжетів постає в поемі багатопланова структура, в якій алегорія поєднується з прямою мовою, саркастичні й трагічні ноти – зі сповідальними, і в ній постає естетично пережита життєва правда.
Отже, поема “Чорнобильська мадонна” – це поема-мозаїка, складена з окремих, нібито незалежних, сюжетно не пов’язаних епізодів, об’єднаних спільною ідеєю, а саме ідеєю покути за страшний гріх перед своїми дітьми та матерями, своїм народом, своєю землею. Можливо, ця фрагментарність – найбільш відповідна до змісту форма, через яку автор тільки і міг видобути із зболеного серця слова.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)