Стояв погожий травневий денек. Блукаючи по небу, я заглянула в дзеркало озера й… побачивши там своє відбиття, злякалася. Який же я стала потворною, грізної, сіркою дощовою хмарою! Але ж я була такий милої, легкої й повітряної.
Небагато подумавши, вирішила виправити положення – скинути зайву вагу. Неспішно прогулялася над широким українським степом, вибираючи місце, де б скинути баласт. Але місцевість мені не сподобалася, і довелося просити бешкетний весняний вітерець, щоб він відігнав мене небагато на схід – там я, здається, бачила
Я вже готувалася вилити дощиком на землю, як раптом прямо посередине своєю величезною сіркою маси побачила діру, крізь яку цікаво переглядало сонечко, начебто йому було цікаво, що зараз відбудеться. Не розгубившись, я миттєво залатала свою рану: поднатужилась, затягла діру щільним вологим туманом. Однієї мені стало нудно, і я вирішила покликати своїх старих надійних приятелів – блискавку й грім. Вони з’явилися без зволікання й були готові до майбутньої роботи.
Ми небагато забарилися, очікуючи,
…Я опустила очі й у блакитному дзеркалі ріки побачила себе – як і раніше легку й повітряну