Оповідання Валер’яна Підмогильного “Собака”, “Проблема хліба”, “Син”, написані у 20-х роках, об’єднані тематично. У центрі уваги письменника – реальна подія: голод, що охопив південні регіони України. Скупими, точними штрихами малює Валер’ян Підмогильний цей апокаліпсис XX століття в оповіданні “Син”: “Їх була ціла компанія коло зборні.
Жінки їхні померли, діти теж померли чи розбіглись, хату продано за два пуди ячменю…
І йдуть вони з тими пудами до зборні; тут житимуть ці великі вусаті сироти, поки
Валер’ян Підмогильний акцентує увагу на тому, що в одній і тій самій ситуації люди по-різному сприймають навколишню дійсність, реагують на неї, розкривають свій внутрішній потенціал. Суто фізичне випробування стає випробуванням на міцність духу.
Особливою іронічністю позначена ситуація, змальована в оповіданні “Собака”. Студент Гимергей вивчає вершинні досягнення філософської думки – твори Канта, Ніцше, Декарта, в яких осмислюються основи людського буття, а сам, виявляється, не може жити без борщу і ковбаси. Як щасливу закономірність
Не роздумуючи, він витрачає останні гроші на утримання сетера. Так з’являється надія, що повертає юнакові нормальний для нього стан – жадобу знань, радість від спілкування з книгою, енергію і бадьорість. І хоч фінал оповідання відкритий (невідомо, чи знайшовся господар собаки, чи отримав юнак винагороду), твір сповнений оптимізму, віри в людину.
Герой оповідання “Проблема хліба” – теж студент. Але під впливом схожих обставин він поводиться по-іншому. Письменник обирає й іншу тональність, інший тип оповіді – від першої особи, що дає змогу особливо правдиво, без прикрас відтворити вчинки і передати думки героя, який стає на шлях спекуляції – і зазнає фіаско, бо не має хисту торгувати.
Потім вбиває людину, старого сторожа на баштані.
Цей страшний епізод ніби проходить повз його совість, не викликає нестерпних мук сумління. Не довго вагаючись, пристає до Марти, жінки молодої, але непривабливої: спокусили юнака “масні пиріжечки”, “рожевенькі й гарненькі”. І це зрозуміло: вони забезпечили сите спокійне життя, можливість навчатися, приспали сумління. Але марно тішить себе герой.
Він зрадив себе самого, свої мрії, свою гідність.
Грицько Васюренко з оповідання “Син” живе в іншому світі. Він – сільський хлопець, доглядає хвору матір, віддаючи їй останній шматок хліба. Така його жертовність і природна, і незвичайна в умовах голоду, бо рідна дочка не піклується про матір, хоч живе в заможній сім’ї.
Але під впливом важких обставин хлопець морально ламається.
За життя матері він був надзвичайно чуйний та уважний у ставленні до найріднішої людини, але після її смерті він кидає тіло в льох, щоб поживитися благодійними обідами для хворої жінки, вже покійниці. Хлопця мучить сумління – “мучить, шматує, в’ялить мене. Пропав я”.
Автор не коментує вчинки, дії героїв, не дає їм оцінки, лише об’єктивно змальовує правдиву картину життя, що стає під його пером вражаючим документом епохи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)