Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Малеча грає у м’яча. Павлик з дідусем сидять на призьбі й захоплено спостерігають за грою.
Обговорюють гравців.
– Гоп-гоп! Та-та-та-та!.. Хе-хе-хе! Втік, матері його мішок груш!..
Чий такий? – питає дід ще про якого-небудь меткого пустуна.
– Який? Отой… найбільший? – перепитує Павлик і показує пальцем. – То ж тітчин Явдошин… Захарко.
– Ну й прудкий! Як заєць.
– Він, дідусю, тютюн курить.
– Ов?.. А, який! – обурюється дід. – Вишпарити поганця! Неодмінно
А, який! Тютюн… хм! А бігає здорово! Конем не доженеш. А-та-та-та!
Ач, як ушкварив! Треба, треба буде Явдосі сказати. Вишпарити брикуна, щоб не привчався казна до чого!..
– Він, дідусю, й гроші в матері краде на тютюн.
Павлик хоче піти до хлопців, проте дід, глянувши на великий горб онука, попереджає, що його ображатимуть. Хлопчик йде гратися до дівчат і розповідає їм цікаві історії.
ІІ
Знав Павлик їх, тих казочок, чимало.
Мати кожного вечора оповідала йому безліч казок: про зайчика, про лисичку, про Короленка й королівну, про Івасика-Телесика тощо. Хлопець їх добре запам’ятовує,
Пам’ять у Павлика прегарна, й він завжди пригадує свої сни до найменших подробиць і переказує їх дівчаткам, як нову казку, тільки ніколи не каже, що то сон, а з часом і сам забуває про те.
У хлопчика був великий горб на спині. Він не пустував з хлопцями, любив звірят, тому товариші часто ображали й били його.
ІІІ
Під час гри Захарко бив одного з хлопців, Павлик заступився за нього. Бійка припинилася та всі пішли у степ шукати жайворонячі яйця і катран. Захарко знайшов гніздо. Пронька хотів узяти яйце.
Дівчата просили його не робити цього, щоб жайворониха не покинула гніздо. Тоді хлопці знайшли ще кілька гнізд і помітили їх, встромивши поруч палички. Павликові було шкода птахів, і він вийняв палички.
За це Захарко почав бити його й мало не задавив.
Та вже хлопці стягли того з Павлика.
Побачивши, що Павлик уже не кричить і не плаче, а лежить із заплющеними очима, розкинувши руки й ледве дихаючи, діти, як сполохані горобці, кинулися врозтіч.
ІV
Павлик сидів уже й тихенько хлипав, коли дід Антип з дівчатками прибіг до нього. Дід Антип пішов шукати Захарка: дівчатка сказали, що він ховається в шурфі старої шахти.
V
Зранку Павлик прокинувся від якогось вовтузіння в сінях. То дід приволік переляканого Захарка.
Старий вхопив хлопця за плечі й підвів до ліжка.
– Бий, Павлику, бий його, паршивця, щоб не був таким вредним.
Павлик заховав під рядно руки й злякано дивився на Захарка.
– Не хочеш?.. Бий…
– Я не бу-у-уду більш!.. – ревів бугаєм злочинець.
– Е, брат, то дурне! Хе… він не буде! Ще б пак!
Авжеж не будеш, бо ось як вишпаримо тебе з Павликом, то й десятому закажеш… А в мене, хлопче, ремінь до-о-об-рий…
Павлик теж плакав і просив діда не пороти хлопця. Дід Антип пішов геть, а хлопці гралися у крем’яхи. Дід помирився з Явдохою, матір’ю Захарка.
– Дідусю, – весело гукнув Павлик, побачивши старого, – він… Захарко зовсім не сердитий… він гарний… Ми тепер часто гратимемося з ним.
– А! А! Ну, що ти йому скажеш? – ляснув дід з обурення об поли руками. – Його вишпарити слід… А він… га?.. Ну, щастя маєш? – посварився дід на Захарка пальцем, а тітка Явдоха ласкаво сміялась крізь сльози.
Оповідання С. Черкасенка “Маленький горбань” – це твір про красу та незахищеність людської душі. Павлик – душевно красивий і щедрий хлопчик. Ці моральні якості відіграють велику роль у формуванні його особистості.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)