Переді мною в підручнику маленька репродукція малюнка Тараса Григоровича Шевченка “Робінзон Крузо”. Що я можу сказати, дивлячись на цю репродукцію, якщо уявити, що я не читала відомого роману Даніеля Дефо та не знаю, хто ж такий цей Робінзон Крузо.
Центральне і, як на мою думку, головне місце на малюнку займає Людина з Книгою. Так, саме Людина з Книгою, а не людина і не книга окремо. Людина – кремезний міцний чоловік середнього віку з добре розвиненою мускулатурою – замислилась над книгою, або ж її захопила якась власна думка, поштовхом
Правою рукою вона збиралася перегорнути сторінку, але рука так і завмерла. Обличчя Людини замислене. Очі дивляться на щось, чого немає в її найближчому оточенні, а можливо і зовсім не існує в фізичному світі, лише в уяві людей.
Це – погляд науковця, погляд філософа.
Де ж знаходиться ця людина – в читальному залі бібліотеки, на затишному дивані у власній оселі, чи за столом у кабінеті науковця? Але ж ні! Людина з Книгою лежить на шкурах тварин на вході до печери.
З одягу на ній ми бачимо лише щось схоже на капелюх.
Над печерою ростуть якісь тропічні рослини, навкруги розкидані
Проте волосся Людини, хоч і довге, але досить охайне, обличчя чисте та поголене. Книга своїми розмірами дає зрозуміти, що це не якийсь детектив, або збірка казок, а щось значно серйозніше, щось, що підтримує людину, яка опинилася в незвичних для неї умовах. Дає можливість відчувати зв’язок з іншими людьми, врешті-решт – допомагає залишатися людиною.
Як на мене, головна думка цього малюнку – людина завжди має залишатися Людиною, навіть якщо її відірвано від звичного світу, і допомогти в цьому їй може саме Книга.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)