Головні події відбуваються в пансіоні “мамаши” Воке. Наприкінці листопада 1819 р. тут знаходиться сім постійних “нахлібників”: на другому поверсі – юна панянка Вікторина Тайфер з далекою родичкою мадам Кутюр; на третьому – відставний чиновник Пуаре й загадковий пан середнього років по ім’ю Вотрен; на четвертому – стара діва мадемуазель Мишоно, що була хліботорговець Горио й студент Ежен де Растиньяк, що приїхав у Париж з Ангулема. Всі мешканці дружно нехтують папашу Горио, якого ніколи йменували “паном”: оселившись
Про причину такого падіння зіркі слуги й мешканці догадалися дуже незабаром: до папаше Горио зрідка заходили тайкома чарівні молоді дами – очевидно, старий розпусник промотував
Тим часом розміряне життя будинку Воке починає мінятися. Молодий Растиньяк, сп’янений блиськом Парижа, вирішує проникнути у вище світло. Із всієї багатої рідні Ежен може розраховувати лише на віконтесу де Босеан. Пославши їй рекомендаційний лист своєї старої тіточки, він одержує запрошення на бал. Юнак жадає зблизитися з якою-небудь знатною дамою, і увага його залучає блиськуча графиня Анастази де Ресто.
Наступного дня він розповідає про неї своїм співтрапезникам за сніданком, і довідається дивні речі: виявляється, старий Горио знаком із графинею й, за словами Вотрена, недавно оплатив її прострочені векселі лихвареві Гобсеку. Із цього дня Вотрен починає пильно стежити за всіма діями парубка.
Перша спроба зав’язати світське знайомство обертається для Растиньяка приниженням: він з’явився до графині пішки, викликавши презирливі усмішки слуг, не зумів відразу знайти вітальню, а господарка будинку ясно дала йому зрозуміти, що хоче залишитися наодинці із графом Максимом де Трай. Розлютований Растиньяк переймається дикою ненавистю до зарозумілого красеня й клянеться восторжествувати над ним. На довершення всіх лих, Ежен робить помилку, згадавши ім’я папаши Горио, якого випадково побачив у дворі графського будинку.
Пригноблений юнак відправляється з візитом до віконтеси де Босеан, але вибирає для цього самий невідповідний момент: його кузину чекає важкий удар – маркіз д’ажуда-пинто, якого вона жагуче любить, має намір розстатися з нею заради вигідного одруження. Герцогиня де Ланже із задоволенням повідомляє цю новину своїй “кращій подрузі”. Віконтеса квапливо міняє тему розмови, і що мучила Растиньяка загадка негайно дозволяється: Анастази де Ресто в дівоцтві носила прізвище Горио. У цієї жалюгідної людини є й друга дочка, Дельфіна – дружина банкіра де Нусингена. Обидві красуні фактично відреклися від старого батька, що віддав їм усе.
Віконтеса радить Растиньяку ськористатися суперництвом двох сестер: на відміну від графині Анастази баронесу Дельфінові не приймають у вищому світлі – за запрошення в будинок віконтеси де Босеан ця жінка вилиже весь бруд на прилягаючих вулицях.
Повернувшись у пансіон, Растиньяк повідомляє, що відтепер бере папашу Горио під свій захист. Він пише лист рідним, благаючи надіслати йому тисячу двісті франків – це майже непосильний тягар для сім’ї, але юному честолюбцеві необхідно обзавестися модним гардеробом. Вотрен, що розгадав задуми Растиньяка, пропонує парубкові звернути увагу на Вікторину Тайфер. Дівчина животіє в пансіоні, тому що її не бажає знати батько – найбагатший банкір.
У неї є брат: досить забрати його зі сцени, щоб ситуація перемінилася – Вікторина стане єдиною спадкоємицею. Усунення молодого Тайфера Вотрен бере на себе, а Растиньяк повинен буде заплатити йому двісті тисяч – суща дрібниця в порівнянні з мільйонним приданим. Юнак змушений визнати, що ця страшна людина в грубій формі ськазав те ж саме, що говорила віконтеса де Босеан. Інстинктивно почуваючи небезпеку угоди з Вотреном, він вирішує домогтися прихильності Дельфіни де Нусинген.
У цьому йому всіляко допомагає папаша Горио, що ненавидить обох зятів і винить їх у нещастях своїх дочок. Ежен знайомиться з Дельфиной і закохується в неї. Вона відповідає йому взаємністю, тому що він зробив їй коштовну послугу, вигравши сім тисяч франків: дружина банкіра не може розплатитися з боргом – чоловік, привласнивши придане в сімсот тисяч, залишив її практично без гроша.
Растиньяк починає вести життя світського денді, хоча грошей у нього як і раніше ні, а спокусник-вотрен постійно нагадує йому про майбутні мільйони Вікторії. Однак над самим Вотреном згущаються хмари: поліція підозрює, що під цим ім’ям ховається випадний каторжник Жак Коллен на прізвисько Обдури-Смерть – для його викриття необхідна допомога кого-небудь із “нахлібників” пансіону Воке. За солідну винагороду роль детективів погоджуються виконати Пуаре й Мишоно: вони повинні з’ясувати, є чи у Вотрена клеймо на плечі.
За день до фатальної розв’язки Вотрен повідомляє Растиньяку, що його приятель полковник Франкессини викликав Тайфера-Сина на дуель. Одночасно юнак довідається, що папаша Горио не втрачав часу даром: зняв для Ежена з Дельфиной чарівну квартирку й доручив стряпчому Дервилю покласти кінець бешкетуванням Нусингена – відтепер дочка буде мати тридцять шість тисяч франків річного доходу. Ця звістка кладе кінець коливанням Растиньяка – він хоче попередити батька й сина Тайферов, але завбачливий Вотрен підпоює його вином з домішкою снотворного.
Ранком такий же трюк проробляють із ним самим: Мишоно підмішує йому в кава зілля, що викликає приплив крові до голови, – байдужого Вотрена роздягають, і клеймо виступає на плечі після бавовни долонею.
Подальші події відбуваються стрімко, і мамаша Воке відразу втрачає всіх своїх постояльців. Спочатку приїжджають за Вікториною Тайфер: батько викликає дівчину до себе, тому що брат її смертельно поранений на дуелі. Потім у пансіон уриваються жандарми: їм даний наказ убити Вотрена при найменшій спробі до опору, але той демонструє найбільша холоднокровність і спокійно здається поліції.
Перейнявшись мимовільним замилуванням до цьому “генієві каторги”, що обідають у пансіоні студенти виганяють добровільних шпиків – Мишоно й Пуаре. А папаша Горио показує Растиньяку нову квартиру, благаючи про одному – дозволити йому жити поверхом вище, поруч зі своєї ненаглядної Дельфиной. Але всі мрії старого валять.
Притиснутий до стіни Дервилем, барон де Нусинген зізнається, що придане дружини вкладене у фінансові махінації. Горио в жаху: його дочка виявилася в повній владі безчесного банкіра. Однак положення Анастази ще гірше: рятуючи Максима де Трай від боргової в’язниці, вона закладає Гобсеку фамільні діаманти, і про це довідається граф де Ресто. Їй потрібно ще Дванадцять тисяч, а батько витратив останні гроші на квартиру для Растиньяка.
Сестри починають обсипати один одного образами, і в розпал їхньої сварки старий падає як підкошений – його вистачив удар.
Папаша Горио вмирає в той день, коли віконтеса де Босеан дає свій останній бал – не в силах пережити розлуку з маркізом д’ажуда, вона назавжди залишає світло. Попрощавшись із цією дивною жінкою, Растиньяк поспішає до старого, що марне призиває до себе дочок. Нещасного батька ховають на останні гроші злиденні студенти – Растиньяк і Бьяншон.
Дві порожні карети з гербами проводжають труну з тілом на цвинтар Пер-Лашез. З вершини пагорба Растиньяк дивиться на Париж і дає клятву превстигнути за всяку ціну – і для початку відправляється обідати до Дельфіні де Нусинген.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)