Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес “українізації” в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто.
Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і
Петро Антонович Косач, будучи студентом юридичного факультету Петербурзького університету (згодом виключений за участь у “студентських безпорядках”), брав участь у похоронах Тараса Шевченка, активно співпрацював зі “Старою громадою”. Ольга Петрівна доповнювала чоловіка, за якого вийшла заміж у дев’ятнадцять літ, своєю твердою, владною вдачею, розпорядливістю – тим, що ми називаємо нині “організаторськими здібностями”. На
Тобто, була, як воно традиційно ведеться в українських родинах, головою сімейства.
У юності вона закінчила Київський зразковий пансіон шляхетних дівчат пані Нельговської, блискуче володіла французькою і німецькою мовами, добре знала зарубіжну і російську літературу, музикувала.
Пишалася своїм козацько-гетьманським родом Драгоманів (первісне значення слова “драгоман” – перекладач, урядовець для справ дипломатичних). “В нашій драгоманівській сім’ї, – згадувала Ольга Петрівна, – збереглася пам’ять про те, що пращур нашого роду був заволока з Греччини, по національному походженні таки грек; служив він драгоманом при гетьманському уряді, за гетьмана Богдана Хмельницького, в Чигирині”. Дядько Яків, батьків брат, за участь у “недозволенном обществе” (“Соединенных словян”) та в русі декабристів був ув’язнений у Петропавлівській фортеці, засланий у Сибір, звідки вже не повернувся.
Величезний, можна сказати – визначальний вплив справив на Олену Пчілку її старший брат Михайло Драгоманов, людина блискучої освіти, публіцист, історик, письменник і вчений, будитель української суспільно-політичної думки. він очолював ліве крило київської “Громади”, проповідував ідеї федералізму й так званого громадівського соціалізму етичного характеру, в еміграції заснував українську друкарню в Женеві. “коли б не він, все життя моє минуло б зовсім по-іншому, зійшло на інший шлях”, – зізнавалася Олена Пчілка.
Українську національну ідею, яка в наш час, за провокаційною філософемою, “не спрацьовує”, Олена Петрівна сприйняла беззастережно, раз і назавжди. Національні інтереси були для неї завжди понад усе. Головною метою її життя було – “шукати правди разом з народом”. Національні й соціальні й соціальні мотиви – провідні в її прозових, поетичних і драматичних творах, поетичних і драматичних творах, сьогодні майже забутих. Її повісті “Товаришки”, “Артишкола”, оповідання “За правдою”, “Світло добра і любови”, “Рятуйте!”, “Півтора оселедця”, “Пожди, бабо, нових правів” та ін.
Відверто тенденційні, їхні сюжети часто запозичені з народних “придебенцій”. Остання з названих оповідок аж надто перегукується з нашим днем. Баба Марина прагне виправити “бомагу” на право спадку на хату і дворище.
Однак бар’єри бюрократів-крутіїв нездоланні.
Як відомо, Олена Пчілка критично ставиться до селянського етнографізму Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, інших письменників. Вона рішуче ревізує соціальну палітру своїх творів, уводячи до кола літературних героїв представників тогочасної інтелігенції. “Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву, живу конверзацію освічених людей, – писав І. Я. Франко в одному з листів. – Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно можуть підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства – годі…” Ці слова були, щоправда, певним завдатком авторці – широкого епічного полотна з життя “освіченого товариства” Олені Пчілці так і не вдалося створити.
В усьому, що вона писала, звучить рішучий протест проти національного і політичного гніту, денаціоналізації і русифікації. Однак вона була далека від “вульгарного націоналізму”.
“Українства” і “українофільства” не прощав Олені Пчілці ні царський уряд (родина письменниці знаходилася під негласним наглядом поліції), ні караючий меч диктатури пролетаріату – в 1920 році за антибільшовицькі виступи її було заарештовано у Гадячі, але невдовзі випущено: надто одіозною і авторитетною була постать відомої письменниці і громадської діячки, матері Лесі Українки.
Вона любила і знала українське слово, українську народну творчість. На благословенній Волині записала цілу низку пісень, обрядів, народних звичаїв, опублікувала дослідницьку працю “Український орнамент”. Як справжній майстер вона плекала слово і творила його. Дала життя означенню, без якого просто уявити не можна нинішній словник – “мистецтво”.
З її легкої руки в нашій мові прижилися “переможець”, “променистий”, “палкий” Збагатила українську літературу перекладами і переспівами з Овідія, Гете, Андерсена, Гюго, Пушкіна, Гоголя, Міцкевича.
Олена Пчілка – один з родоначальників української дитячої літератури. Її перу належать численні поезії, казки, оповідання, ціла низка п’єс, які побачили світло рампи на сцені організованого нею дитячого аматорського театру. Не всі знають, що Олена Пчілка належить до числа перших українських жінок-видавців. Разом з Н. Кобринською заснувала у Львові альманах жінок-письменниць “Перший вінок”, була редактором-видавцем журналу “Рідний край” з додатком “Молода Україна”. До речі саме “Рідний край” благословив перші поетичні спроби Павла Тичини і Максима Рильського.
Багато сил та енергії віддавала публікації творів своїх колег-письменників, а славнозвісні “Співомовки” С. Рудинського видавала власним коштом.
Сказала Олена Пчілка своє слово і в драматургії – її перу належить водевіль “Сужена – не огожена!”, комедія “Світова річ”, написана на прохання М. Старицького. П’єса не раз зачаровувала глядачів образами, відтвореними на сцені М. Кропивницьким, П. Саксаганським, М. Заньковецької.
Поетичний доробок Ольги Петрівни не був особливо резонансним. Вірші, написані в громадських, побутових і сімейних клопотах, щоденних і цілоденних, нагадують легкокрилих пташок, що творять свою невибагливу мелодію “просто так”.
В українському, та й, в основному, в світовому письменстві не було письменниці, яка б творила високе і була б, водночас, щасливою у подружньому житті та материнстві. Сафо, Жорж Санд, Марселіна, Деборд-Вальмор, Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова… Як писала Ліна Костенко: “Щасливі не пишуть…”.
Особисте життя було для них, як правило, з від’ємним знаком.
Олена Пчілка явила себе справжньою українкою і в предковічних та святих для нас іпостасях – доньки, сестри, дружини, матері. Ольга Петрівна Косач-Драгоманова шанувала свій рід – батька і матір, боготворила брата – Михайла Драгоманова, була вірною подругою чоловіка, народила і виховала шістьох дітей – двох синів і чотирьох доньок, що стали достойними і шанованими людьми.
Але материнський вінець Ольги Петрівни був воістину терновий. Гортаючи сторінки фундаментального “Літопису життя та творчості Лесі Українки”, укладеної добродієм Мирославом Морозом, дивуєшся: де брала сили мати великої поетеси, щоб раз у раз визволяти з цупкого полону її тяжких недугів, утримувати слабкий вогник життя, яке перетворилося на суцільну операцію. Возила Лесю по лікарях – то до Відня, то до Одеси, то до Варшави, то до Криму, то до місцевих світил та знахарів.
Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач; 29 червня 1849 р. – 4 жовтня 1930 р.) належить до числа тих діячів, які невтомною працею на терені української культури зробили значний внесок до духовної скарбниці свого народу. На ниві красного письменства вона трудилась близько шістдесяти літ, випробувавши перо в усіх літературних жанрах: драми та комедії, повісті та оповідання, байки та ліричної поезії, епічної поеми й поетичних перекладів. Людина з широким світоглядом і грунтовою освітою, Олена Пчілка зажила слави і в історії української журналістики, зокрема як мистецтвознавець, критик та популяризатор українського мистецтва. Її діяльність як фольклориста і етнографа є ще одним проявом її самобутнього таланту і заслуговує пильної уваги дослідників.
Народилася Олена Пчілка в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. У 1866 р. закінчила Київський зразковий пансіон шляхетних дівчат, жила у брата Михайла Петровича Драгоманова – згодом відомого вченого-історика, літературного критика, фольклориста і громадського діяча.
Під впливом брата формувався світогляд Ольги Драгоманової. Дев’ятнадцяти літ вона побралася з чернігівцем Петром Антоновичем Косачем, недавнім студентом – правником Київського університету і приятелем її брата.
Влітку 1868 р. разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський). 25 лютого 1871 р. тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім’я Косачів.
Та не тільки сімейними клопотами жила Ольга Петрівна. Вона розпочала свій творчий шлях з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка “Український народний орнамент”, яка принесла Олені Пчілці славу першого на Україні знавця цього виду народного мистецтва.
Весною 1879 р. О. П. Косач з дітьми приїхала в м. Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки. Тут Олена Пчілка займалася педагогічно – літературною діяльністю.
З перекладів російських і польських письменників була підготовлена книга “Українським дітям” (вийшла з друку 1882 р).
У травні 1882 р. сім’я Косачів переїхала в село Колодяжне на Ковельщині, яке стало з того часу їх постійною домівкою. Активна художня творчість і видавнича діяльність Олени Пчілки почалася в Колодяжному. У 1883 р. вона опублікувала свою першу поему “Козачка Олена” в альманасі “Рада”, у 1886 р. видала збірку поетичних творів “Думки-мережанки”.
Разом з письменницею Наталею Кобринською видала альманах жінок-письменниць “Перший вінок” (1887).
Ольга Петрівна Косач не тільки виховувала, вчила, лікувала своїх дітей, але й була їх вимогливим критиком. Матері завдячувала Лесі Українка любов’ю до літератури і світової історії, знанням іноземних мов. Під впливом матері розвинувся її мужній вольовий характер. Від матері успадкувала вона ненависть до царизму і національного гноблення, глибокий патріотизм.
Мати була найпершим читачем і редактором її творів.
В кінці 90-х років родина Косачів переїхала на постійне проживання до Києва, де Олена Пчілка заснувала журнал “Рідний край”. У 1908 р. вийшла з друку збірка її повістей, оповідань, п’єс “Світова річ”. Їй належать спогади про М. Старицького (1904 р.), М. Лисенка (1912-1928 рр.), М. Драгоманова (1926 р.). Письменниця продовжувала фольклорно-етнографічну діяльність.
З цією метою приїжджала в кінці 1902 р. в с. Запруддя (нині Камінь-Каширський район). Записані тут 12 унікальних колядок та інші волинські пісні цього жанру спонукали її опублікувати наукову розвідку “Украинськие колядки” в журналі “Киевская старина”. Початок нового століття приніс Олені Пчілці тяжкі особисті втрати – смерть сина Михайла (1903 р.), чоловіка (1909 р.), Лесі Українки (1913 р.). Олена Пчілка переїхала до Гадяча, куди перенесла редакцію “Рідного краю”.
У 1921 р. повернулася до Києва, де їй було запропоновано в 1924 р. роботу в Академії Наук України, а в 1925 р. письменницю обрано членом-кореспондентом Академії Наук України. Працюючи тут, вона займалася етнографічними розвідками, писала спогади.
4 жовтня 1930 року перестало битися серце визначної громадської діячки, письменниці, вченої, яка, за словами Панаса Мирного була “родюча, як земля, а робоча – як бджола”. Олена Пчілка була завжди вірною демократичним і гуманістичним ідеалам, стояла на позиціях реалізму і народності, своєї творчістю і громадською діяльністю прагнула служити справі розквіту української літератури і культури.
Оле? на Пчі? лка (псевд. Ольги Косач; 29 липня 1849 – 4 жовтня 1930), письм., публіцистка, гром. і культурна діячка, етнограф, перекладачка, родом з Гадячого на Полтавщині; мати Лесі Українки, сестра М. Драгоманова.
Олена Пчілка
Народилася Олена Пчілка в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості.
Закінчила київський “Зразковий пансіон шляхетних дівиць” (1866). літку 1868 р. разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський). 25 лютого 1871 р. тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім’я Косачів. Та не тільки сімейними клопотами жила Ольга Петрівна.
Вона розпочала свій творчий шлях з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка “Український народний орнамент”, яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва. Після одруження з П. Косачем (1868) виїхала на Волинь, де записувала пісні, обряди, нар. звичаї, збирала зразки нар. вишивок.
Тоді ж опублікувала дослідницьку працю “Укр. орнамент” (1876), зб. перекладів з М. Гоголя (1881) і з О. Пушкіна й Ю. Лєрмонтова “Укр. дітям” (переклад російських і польських письменників, була підготовлена книга 1882), видала своїм коштом “Співомовки” С. Руданського (1880). З 1883 П. почала друкувати вірші та оп. у львівському ж. “Зоря”, перша зб. поезій “Думки-мережанки” (1886). Одночасно П. брала діяльну участь у жін. русі, разом з Н. Кобринською видала у Львові альманах “Перший Вінок” (1887).
Весною 1879 р. О. П. Косач з дітьми приїхала в м. Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.
У 1890-их pp. П. жила в Києві, у 1906-14 pp. була ред. видавцем ж. “Рідний Край” з додатком “Молода Україна” (1908-14). Нац. і соц. мотиви становили основний зміст творів П., в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти нац. і політ. гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показу вала, як нац. свідома укр. молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.
До кращих творів П. належать:
- “Товаришки” (1887), “Світло добра і любови” (1888), “Соловйовий спів” (1889), “За правдою” (1889), “Артишоки” (1907), “Півтора оселедця” (1908), п’єса “Сужена не огужена” (1881), п’єса “Світова річ” (1908) та ін.
П. належить поважне місце в укр. дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оп., П, написала для дітей багато п’єс:
- “Весняний ранок Тарасовий” (1914), “Казка Зеленого гаю”, “Щасливий день Тарасика Кравченка” (1920), “Киселик”, “Скарб”, “Мир миром” (1921), “Кобзареві діти”,
Та ін.
П. належить чимало перекладів і переспівів світової класики: Овідія, А. Міцкевіча, О. Пушкіна, Й. В. Гете, Г. К. Андерсена, В. Гюго. Крім того, вона написала низку публіцистичних, літ.-критичних ст. і спогадів: “М. П. Старицький” (1904), “Марко Кропивницький яко артист і автор” (1910), “Євген Гребінка і його час” (1912), “Микола Лисенко” (1913), “Спогади про Михайла Драгоманова” (1926), “Автобіографія” (1930).
Великі заслуги П. в ділянці дослідження укр. фолкльору та етнографії. Наук. значення мають такі праці: “Укр. узори” (1912 і 1927), “Про легенди й пісні”, “Укр. сел. малювання на стінах” та ін. У 1920 за антибольш. виступи П. була заарештована в Гадячому. Після звільнення з арешту виїхала в Мотилів Подільський, де перебувала до 1924, а відтоді до смерти жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, чл. кор. якої була з 1925.
Зб. творів: “Оповідання”, І-III (1907, 1909, 1911) та “Оповідання” (з автобіографією, 1930).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)