Українська література 7 клас – Л. Т. Коваленко – Освіта 2015
МИ – УКРАЇНЦІ
ОЛЕКСАНДР ГАВРОШ (Нар. 1971 р.)
Олександр Дюлович Гаврош народився 26 березня 1971 року на Закарпатті в місті Ужгороді.
Зі спогадів дитинства письменника виринають епізоди, коли шестирічним хлопчиком він відвідував бібліотеку та із захопленням по складах читав свої улюблені казки про Лисичку, сестричку й Вовчика-братика. “У першому класі, – згадував згодом О. Гаврош, – мені було нецікаво вчитися, бо я вже давно вмів читати і ніяк не міг дочекатися,
Ще в школі разом із захопленням літературою з’явилася зацікавленість історією. Можливо, саме тому після школи Олександр опинився перед непростим життєвим вибором: обрати журналістику чи історію.
Перемогла любов до слова. Закінчивши факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, О. Гаврош працював у закарпатських та всеукраїнських засобах масової інформації, нетривалий час був завідувачем літературно-драматичної частини Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру.
Крім статей і журналістських
Твори О. Гавроша неодноразово були відзначені журі всеукраїнських і міжнародних літературних конкурсів. Окремі з них перекладені білоруською, словацькою, сербською, польською та німецькою мовами.
ФРАГМЕНТИ ІНТЕРВ’Ю О. ГАВРОША
– Що нам робити, аби покращити ситуацію з дитячою книжкою?
– Читати! Бо питання ніщо не замінить. Людина, яка не питає, навіть думку правильно сформулювати не годна. Я вже не кажу про такі побічні ефекти читання, як словниковий запас, грамотність, багату уяву чи розвинений інтелект.
Я, до речі, навчився читати дуже рано. Ще навіть до першого класу не пішов, а вже тягав книжки з бібліотеки. У третьому класі вчителька конфіскувала в мене роман “Хатина дядька Тома”, який я читав на уроці. Я даже розхвилювався, адже “поцупив” його від батька, котрий напередодні ходив у бібліотеку. Слава Богу, все обійшлося – я пообіцяв, що більше на уроках читати не буду.
Якщо хочемо бути успішним народом, то мусимо читати.
– Як з’явилася ідея написати “Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світ”?
– Постать Івана Фірцака (Кротона) почала мене мучити відразу після прочитання повісті Антона Копинця “Кротон”. Я два роки ходив з думкою, що таку дивовижну біографію треба обов’язково розповісти дітям, адже ми практично не маємо своїх героїв! Для чого нам вчитися тільки на чужих прикладах – американських, російських?
Адже якби такого силача мали наші сусіди, то він давно б уже фігурував усюди: від мультиків до іграшок. А ми ж справді богатирська нація. Подивіться навіть сьогодні: брати Клички, Василь Вірастюк – найдужчі люди планети саме з української землі, нашого кореня.
Хіба цим не варто пишатися? Тому таки взявся за написання дитячої повісті про Кротона. До речі, у народі його так і називали – Іваном Силою.
– Ваша книга містить тільки біографічні дані про Івана Фірцака? Які сюжетні лінії є вигадкою?
– У книжці чимало суто “дитячого”. Зрештою, “Неймовірні пригоди Івана Сили” – це вже не біографічна книжка, а художній твір, у головного героя якого є реальний прототип1, але воші не є тотожними. Це вже узагальнена історія про сильного хлопця з глибинки, який завдяки характеру й природним здібностям став найсильнішою людиною світу. Тому в моїй повісті всі реальні імена змінені на кумедні, а обставини мають часом детективний, а часом – дотепний характер.
У справжньому житті Івана Фірцака не було вуличного хлопця Міхи, не було таємного агента Фікси, не було карлика Ніні та інших дуже важливих для дитячої повісті персонажів і колізій.
– Як вам вдалося залучити Василя Вірастюка до промоції книжки?
– Це було не важко, адже він – справжній патріот України. І навіть приїхав у Білки, аби вклонитися могилі Кротона.
1 Прототи́п – конкретна особа, факти життя або риси характеру якої покладені в основу образу літературного персонажа.
Повтори відомості про види читання на другому форзаці підручника. Користуйся різними видами читання, виконуючи завдання до твору.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)