Народилася письменниця 13 квітня 1906 року в сім’ї письменника і вчительки.
“Я народилася в Полтаві,- писала у своїх спогадах Оксана Дмитрівна. – І’мя Тараса Шевченка з перших кроків було мені відоме і близьке. З малих років знала “Реве та стогне”, “Заповіт”, “Садок вишневий коло хати”, тому що їх завжди співали і дорослі, і діти. До революції мама була вчителькою у дитячому притулку для сиріт “Дім трудолюбців”, а потім організатором трудової школи”.
Мабуть, Оксана Дмитрівна не могла не писати і не творити,
Навчалася в жіночій гімназії, а закінчувала радянську робітничу школу. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти і почала працювати вихователькою
…Під час навчання в Харківському інституті народної освіти на факультеті соціального виховання Оксана Іваненко прочитала рецензію на повість Л. Сейфулліної “Правопорушники”. І вмить згадала про доброго знайомого своєї матері Антона Макаренка, який завідував на той час колонією для неповнолітніх правопорушників під Полтавою. Негайно вирішила їхати туди на практику, а після закінчення в 1926 році інституту поїхала туди на роботу, прихопивши ще кількох однокурсників. До речі, у романі “Педагогічна поема” Макаренко вивів дівчину в образі Оксани Варської.
Оксана Іваненко закінчує аспірантуру науково-дослідного інституту педагогіки. Відвідує літературні вечори, знайомиться з письменниками Наталею Забілою, Олександром Копиленком, Іваном Сенченком, приятелює з відомим фізиком Ландау, який всіляко заохочував її до творчості.
Літературна творчість захопила її дуже рано. Перший твір – казка “Квіти” – було надруковано 1917 року в журналі полтавських гімназистів “Слово”. Писала вірші та п’єски. Але початком свого творчого шляху Оксана Іваненко вважає 1925 рік, коли в журналі “Червоні квіти” було опубліковано оповідання “До царя”. У 1928-31 роках навчалася в аспірантурі Українського науково-дослідного інституту педагогіки і захистила роботу на звання наукового працівника з правом доцента.
Після того деякий час працювала в Київській філії цього інституту, одночасно й у видавництві “Молодий більшовик”. 1938 року перейшла на творчу роботу. В 1947-1951 роках редагувала дитячий журнал “Барвінок”.
Оксана Іваненко написала кілька десятків книжок оповідань, повістей і казок для дітей та юнацтва. Серед них: “Майка та жабка” (1930), “Дитячий садок”. (1931), “Черевички” (1933), “Лісові казки” (1934), “Великі очі” (1936), “Джмелик” (1937), “Три бажання” (1940), “Куди літав журавлик” (1947), “Казки” (1958) та ін. Ці твори розкривають людське життя, допомагають пізнати красу рідної природи.
У більших її творах – повістях і романах – розповідається про видатних діячів культури, відомих письменників. Сюди належать повісті “Друкар книг небачених” (1947, про І. Федорова), “Богдан Хмельницький” (1954), романи “Тарасові шляхи” (1961, перші дві частини опубліковані 1939, про життя Тараса Шевченка), “Марія” (1973, про Марка Вовчка). Неабиякий інтерес викликає роман про життя і творчість Т. Г. Шевченка, його горьовані шляхи від дитинства до смерті, написаний з любов’ю, знанням і майстерністю. Про те, як письменниця йшла до відтворення образу Великого Кобзаря, вона розповіла в нарисі “Мої Тарасові шляхи”, вміщеному в книзі спогадів “Завжди в житті” (1985, відзначена Державною премією УРСР ім.
Т. Г. Шевченка, 1986).
Поява книжок Оксани Іваненко “Друкар книжок небачених”, “Богдан Хмельницький”, збірки “Води з кринички” (оповідання про Андерсена, Заньковецьку і Чехова, Пирогова і Гарібальді), роману “Марія” свідчили про зрослу майстерність письменниці, широту її історичних пошуків і прагнення поставити визначних діячів української історії у контекст світових подій. З особливою любов’ю виписала вона образ письменниці Марка Вовчка – “кроткого пророка и обличителя жестоких людей неситих” (за словами
Т. Г. Шевченка).
О. Д. Іваненко відома і як перекладачка. Вона переклала українською мовою роман А. Моруа “Тургенєв” (1977), збірку оповідей П. Бажова “Малахітова шкатулка” (1979), окремі твори В. Г. Короленка, Л. М. Толстого, казки Г. К. Андерсена, братів Грімм та інших. її твори (роман “Марія” та інші) перекладено іноземними мови.
У 1986 році письменниця відвідала Полтавський педінститут, музеї Панаса Мирного і В. Короленка, виступала перед учнями і вчителями. Ця поїздка в рідну Полтаву освіжила душу письменниці. Оксана Дмитрівна залишила рідні місця в середині 20-х років і приїхала до Полтави, щоб дихнути повітрям свого дитинства і юності. На колишній Різницькій горі (тепер – вул.
Василя Верховинця) вона знову побачила незруйновані батьківські будівлі і майже такий, як і був давно колись, краєвид із монастирем, що його малював Шевченко, і Ворсклою…
(2 votes, average: 2.50 out of 5)