Павло Арсенович Грабовський народився 30 серпня 1864 р. в с. Пуш-карному на Харківщині в сім’ї церковнослужителя. Із 1874 р. навчався в Охтирській бурсі, а з 1879 р. у Харківській духовній семінарії, яку не закінчив через арешт у 1882 р. за участь у нелегальному народницькому русі. Після нетривалого ув’язнення проживав у рідному селі, недовго працював у Харкові, служив у війську, а після арешту в 1886 р. і тривалого слідства був відправлений на заслання до Іркутської губернії. У 1889 р. вже на засланні за політичним звинуваченням був черговий раз заарештований
Пізніше перебував на поселенні в Якутську та Тобольську. Помер Павло Грабовський 29 листопада 1902 р.
Характер поетичної творчості Грабовського зумовлений непростими обставинами його свідомо обраного життєвого шляху. Звернувшись до поезії ще за навчання в семінарії, на засланні він продовжував наполегливу літературну працю. Перші публікації творів з’явилися на початку 1890-х рр. у галицькій періодиці.
Пізніше вийшли друком його поетичні збірки “Пролісок” (1894), “З півночі” (1896), “Кобза” (1898). Серед поезій Грабовського переважають твори на громадянські
Воно й не дивно, що за Грабовсь-ким міцно закріпилося означення поета-революціонера.
Мало відміряла доля Павлу Грабовському, але за цей короткий час він зумів залишити виразний слід у духовній культурі рідного народу. Про що б не писав, які б теми не порушував, завжди його твори кликали сучасників на боротьбу проти кривди й несправедливості, захищали знедолених. У його поезіях виражені прагнення українського народу до волі, свободи, незалежності.
Пристрасним закликом “Уперед за край рідний та волю” розпочинається вірш “Уперед”, де знайшли вираження найсокровенніші сподівання, прагнення побачити народ звільненим від важкої недолі.
Скиньмо владу катів-бузувірів,
Щоб людиною став чоловік! У кожній строфі твору відчувається глибока віра в краще майбутнє. Автор звертається до тих, “хто не хоче конати” під владою “катів-бузувірів”, закликає до бою святого, до повалення і знищення самодержавства:
Уперед до завзятого бою За громадські та власні права… У поезії П. Грабовського оспівується людина-борець, яку ніщо не може звернути з обраного шляху. Наче перегукуючись із словами Франкових каменярів, які знають, що щастя, за яке ведуть боротьбу, здобудуть тільки їхні нащадки, Грабовський у вірші “Думка тюремна” пише: За в’язнем в’язень одстраждає, Але настане легкий час,- І добрим словом спогадає Потомок вільний мертвих нас!
Світла і непохитна віра в майбутнє живе в серці поета, він вірить у повне соціальне і національне визволення трудового народу. Справжні борці не бояться мук і страждань, їх справа ніколи не загине, і прийде той час, пише поет, коли “окриють їх колись вінки немручі”. Вірш “Справжні герої” сповнений оптимізму і віри в щасливе майбутнє.
Віру в перемогу народу Павло Грабовський проголошував і у вірші “Надія”. Заклик не тікати “з лану битви” вселяв людям віру в перемогу світла над темрявою і надихав їх на боротьбу. Поет стверджував, що “побачать вбогі України діти славетне, будуче прекрасне”. Поет вірить, що його закличне слово розбудить народ.
Він візьме владу в свої руки, і прийде царство свободи.
Доля України завжди була трагічною і важкою, тож усім треба боротися за її волю, не жаліючи ні сил, ні здоров’я. У поезії “Прийде день великої відради” поет агітує:
Треба дбати за народну справу, Швидше всім прокинутись од сну,
Одігнать минувщину криваву, Наближать годиноньку ясну.
Бо тільки народ має силу, лиш він здатний змінити своє життя на краще. Потрібно лише вірити і боротися. Свою впевненість у силі українського народу Павло Грабовський висловив так:
Час настане для взаємин спільних, Зоря згоди заблищить у тьмі. Рівний всім, в сім’ї народів вільних Раб-народ забуде об ярмі.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)