У повісті “Конотопська відьма” письменник дошкульно і надзвичайно дотепно висміює духовне виродження деяких представників козацької старшини в кінці XVIII століття. Головні герої повісті – сотник Забрьоха та писар Пістряк. Їх об’єднує зневага до людей, самодурство, пияцтво, зажерливість. Микита Забрьоха сотенство успадкував: “…діди й прадіди Микитові усе були у славному сотенному містечкові Конотопі сотниками”. Я думаю, що соромно було б отим дідам-прадідам побачити свого нащадка, який після сну “схопивсь, випозіхався,
Але це лише портрет, хоч, звичайно, доволі колоритний. Якою ж він був людиною? Недолугий Забрьоха мав необмежену владу не тільки над конотопською сотнею, а й над населенням. Він був грубий, нетактовний. Ми сміємося і з писаря, і з сотника, коли читаємо, як вони вели облік козаків з допомогою хворостини, на якій зробили сто карбів (це означало, що в сотні сто козаків).
Спочатку писар з цією довгою жердиною ніяк не міг зайти в сотникову світлицю і пропонував “або стіну протяти,
Мова сотника груба, лайлива. Запрошуючи свого приятеля Пістряка, він говорить: “Сідай же, приятелю; якого-бо ти чорта там біля порога маячиш, як той цуцик на вірьовці?” Ще брутальніша його мова з підлеглими односельцями. Усіма справами в козацькій сотні керував Пістряк, якому сотник бездумно підкорявся. Письменник сатирично висміює і цього пройдисвіта, який у своїх діях значно хитріший і підступніший, ніж сотник. Згадаймо, що саме писар, бажаючи, щоб Забрьоху зняли з посади сотника, радить тому не виконувати наказу полковника вести сотню до Чернігова, а заходитись топити відьом, які, мовляв, вкрали дощ, через що сталася посуха.
Письменник глузує зі своїх героїв, і в повісті ніби вчувається питання: хіба мають такі духовно отупілі люди керувати іншими? “Найпряміше, найблагородніше моє прагнення, – писав Квітка-Основ’яненко, – показати, від чого у нас зло”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)