“Варязьку баладу” Євген Маланюк написав 1925 року усього лише за два дні. На це його надихнула наречена Зосю Равич. Найбільша життєва драма Маланюка – втрата Батьківщини – змусила його глибоко осмислити історію України, збагнути причини трагедії рідного народу.
Одна з них та, вважає автор, що коли чужинці “тяжко гупають у древні груди України”, вона “лежить – замріяно-безсила”.
Україна постає в авторській уяві в образі жінки чарівної краси: згадаймо оригінальні метафори “лиш чорними очима хитрих вікон всміхнуться
Віддаючи належне ролі Ярослава Мудрого в нашій історії. Маланюк не може залишити поза увагою історичний факт, що той не зміг запобігти міжусобній боротьбі. Згодом вона призвела до руйнування Києва монголо-татарами, а це ознаменувало трагічний кінець Київського періоду історії України.
Линучи думкою в добу козаччини,
Гострими словами згадує поет Виговського, генерального писаря Хмельницького. Він його “проклина…всю ніч”, очевидно, за зміцнення зв’язків з Польщею, що призвело до братовбивчої війни. А Пилипа Орлика Маланюк називає “гарячою головою”.
Заради щастя рідної землі він готовий віддати життя. Це був перший гетьман, обраний у вигнанні, який склав проект Конституції, однією із статей якої зобов’язувалося боротися за відокремлення України від Росії. У союзі з кримськими татарами він очолив похід проти росіян в Україні, який закінчився поразкою.
Образним уявленням поета створена багатопланова трагічна картина історії України. Контрастним зображенням, експресивно-емоційною мовою автор передає свої почуття любові й ненависті до рідного краю, будить національну свідомість своїх земляків.
Нині, коли здійснилася мрія поета, нам украй потрібне глибоке почуття національної свідомості й гідності. Пам’ятаймо, що від нашого покоління залежить доля Батьківщини.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)