Після нагородження Г. Тютюнника медаллю “Золоте перо” А. Шевченко підкреслив: “Перо Григора Михайловича воістину золоте. Неперехідної художньої вартості твори залишив він своєму народові”. Його збірки оповідань та повістей: “Деревій”, “Батьківські пороги”, “Край неба”, “Коріння”, “Климко”, “Вогник далеко в степу” – користуються незмінним успіхом у сучасного читача.
Твори Г. Тютюнника відзначаються глибоким розкриттям характерів героїв. Одним з найяскравіших прикладів психологічно вмотивованого
Федір Несторович – головний герой твору – повернувся в село з війни на милицях, з протезом. Оскільки рідних не залишилося він зупинився в Одарки, “чепурної жінки з чорними від землі руками” Згодом став учителювати в школі. Нас зворушує рішення Федор Несторовича відвідати спалене батьківське дворище, пройнятись близькими й далекими спогадами.
Цей факт красномовно говорить про те, що вчитель – духовно багата людина, обдарована. Бо туга, за батьківською хатою, пам’ять про предків може зберігати тільки людина, сповнена
Дитинство згадувалося герою у найніжніших фарбах: і хутірські вулиці, де стояла червона курява, і розбита чередою степова дорога, і “корова йшла з пасьби додому повагом, немов з роботи”. “Життя тоді здавалося вічно щасливим”. Болем відгукуються в серці Федора Несторовича розповідь діда Макара про те, як у хату влучила фашистська бомба, “…як у повітрі довго вирувало пір’я з подушок, а літак кружляв так низько, що навіть було видно ошкірені льотчикові зуби і блискучу стрічку на комбінезоні”.
Ось тому, мабуть, учитель відчуває щем у грудях, коли дівчинка не могла відповісти на уроці про початок війни. Він не докоря учениці, лише ворухнув ногою під столом і звалив ціпок, яки “гримнув об підлогу, мов карабін”. Звичайно, молоді важко уявити страхіття війни, де були скалічені долі, тіла, душі.
Але пам’ятати і знати про неї повинні!
Критик Валерій Шевчук писав, що Г. Тютюнник “переймається і переходить у дух та плоть свого героя. Саме тому він починає творити новелу – людський характер і вся його творчість – це і є сукупність таких характерів, в які він зміг перетворити своє єство”. І герой оповідання “На згарищі” не став винятком.