Оповідання “Дорогою ціною”, на думку відомого шведського історика літератури А. Енсена, є класичним твором, перлиною української белетристики. Письменник М. Коцюбинський, великий майстер художнього слова, глибоко проникає в душу українського народу, добре знає його спосіб життя, як художник бачить красу природи й використовує пейзажі як засоби характеристики головних героїв.
Читаючи оповідання, ми переконуємося в тому, що кожен герой – це неповторна, унікальна особистість з притаманною лише їй зовнішністю, ставленням до людей,
Соломія – мужня, вольова й ніжна жінка. Вона щиро кохає Остапа і є його вірною подругою, заради коханого “не пожалувала кіс своїх”, “вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати” хоч на край світу. її мужність і воля набувають величезного вияву, коли разом з Остапом вона перебуває у плавнях. Незвичайну енергію виявляє жінка, коли перев’язує рану Остапові, волочить його з плавнів, дбає про його одужання.
Пейзажні картини, використані автором, розкривають складність і трудність обставин, у яких доводилося Соломії боротися за життя
Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали і очі блищали, як у звіра, що попався у лабети”. У малюнках природи письменник здебільшого використовує чорні й червоні барви: чорні – при зображенні мороку, осінньої ночі, червоні – в картинах пожежі. Обидва кольори співзвучні переживанням Соломії. “Та ще коли б вона (Соломія) хоч могла бачити його рану, обличчя – їй, здається, не так би важко було. А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок.
Він оточав її з усіх сторін, слався перед очима, висів над головою, заповзав під шкіру, виповняв її всю та гнітив очі…”.
У всіх своїх вчинках Соломія діє свідомо, розсудливо. В боротьбі за волю вона поборює найтяжчі злигодні. Нею керує жадоба до життя без пана й економа. Заради врятування Остапа відважна, наполеглива жінка йде на самопожертву – вона гине в дунайських хвилях.
Нерівну, але відважну боротьбу Соломії з стихією води, її жагу до життя письменник передає короткими уривчастими реченнями: “…Усі сили добути… усю теплу кров, …усю волю… Ось ближче до берега… Ось берег видно… а там гарно, там сонце сяє; там небо, там небо синє, там радість, життя…”
Після прочитання оповідання уже впродовж двох місяців я перебуваю в стані збудження. Визнаю, що це мій улюблений твір, а образи сильних людей – Остапа та Соломії – залишаться зі мною на все життя. Погоджуюся з думкою письменниці Наталі Кобринської, що Соломія – “то джерело під час спеки, то завдаток типу жінок, що вміють боронити себе”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)