Що ми маємо на увазі, коли кажемо: “У цієї людини лірична душа”? Напевно, що така людина співчутлива, здатна глибоко відчувати красу, перейматися чужим горем і щастям, як своїм власним. Такі риси властиві натурам витонченим, інтелігентним. Отже, ліричність – це гарна риса, яку треба виховувати й розвивати в собі.
Зустріч з поезією Лесі Українки й допомагає нам у цьому. Часто буває, що словами всього передати не можна, буває так, що про почуття й переживання говорять звуки і барви, граючи на живих струнах душі. Якщо зазирнути у внутрішній
Жорстока доля обділила обдаровану дівчину здоров’ям, змусивши вести з 12 років тяжку і безперервну 30-літню війну за життя, але не озлобила її, не зменшила душевної щедрості, а, навпаки, зробила чутливішою до людської біди, жертовно відданою в дружбі й любові. Леся не
В одному з листів до свого дядька М. Драгоманова вона писала: “З мене вийшов би далеко кращий музикант, ніж поет, та тільки біда, що “натура” втяла мені кепський жарт”. Відомо, що Леся Українка знала безліч пісень. Розповідаючи про її дитинство, сучасники поетеси так і малюють її з піснею на вустах. “Леся Українка часто мислила музичними образами, музику прекрасно розуміла – і, напевно, коли б не хворість рук, з неї б вийшла першорядна піаністка…
Почуття музики було в неї таке могутнє, що часто, за спогадами багатьох, вона сідала за рояль і імпровізувала музику до своїх віршів”, – згадує Є. Кротевич. Йшла двадцята Лесина весна. Оживала земля, у вікна заглядали білі яблуневі гілки. А в душі розцвітали і згасали мрії, їх душив біль, тривожні передчуття. Кому виповісти свою тугу, коли не хочеш засмучувати рідних і друзів? І вона звертає всі переживання до улюбленого інструмента, “до мого фортепіано”.
Упродовж усього життя в тяжкі хвилини фортепіано буде приносити поетесі втіху і розраду… Коли читаєш поезію “До мого фортепіано”, чуєш сумну, тиху, плавну мелодію, яка наче огортає поезію, передаючи сум, печаль, бачиш дуже обдаровану дівчину, душевно глибоку, уважну до інших. Свої болі вона тамує в собі, щоб не ішсмучувати найдорожчих їй людей, і тільки фортепіано відкриває душу. Поетеса знаходить прості, але такі точні слова, щоб передати любов знедоленої дівчини до свого музичного інструмента, звертається до нього, як до живої істоти: “мій давній друже”, “вірний”, “любий”.
Користуючись засобом контрасту, поетеса створює виразні зорові картинки дитинства дівчини, то легкі, веселі, яскраві, то несподівано смутні, пройняті передчуттям лиха, яке, “мов хмара грізна, йшло!”. Та не до кінця безнадійне життя, якщоти чуєш у душі музику і є кому виповідати свій біль. Коли я смуток свій на струни клала, З’являлась діл а зграя красних мрій… Як же звучать струни душі Лесі Українки? Послухаємо її “своєрідну словесно-музичну сюїту” – цикл віршів “Сім струн”.
Сім звуків, сім струн, сім нот звучать по-різному, кожна з них має своє неповторне звучання. І всі поезії налаштовані на різну тональність. Саме так, музичними звуками, промовляє душа Лесі Українки. Поетеса навіть по-музич-ному налаштовує нас на особливості виконання і сприйняття твору, вміщуючи у дужках після назви італійські музичні терміни. Отже, перша струна – “До”.
Це громадянська поезія, і сама авторка визначала характер звучання – гімн, урочисто. “Дотебе, Україно…” – так звертається перша струна з надією на те, що пісня ” скрізь по світу” буде літати, шукаючи долі “незнаної”, “жаданої” для своєї “безталанної матері” – Батьківщини. Світле, оптимістичне звучання розкриває невичерпну віру в силу мистецького слова у творенні кращої долі України. А далі звучить “Ре”, і ми ніби бачимо “гру світла-тіні”.
А читаючи “Колискову” (поезія “Мі”), відчуваєш ті мелодійні рухи, коли колишуть дитинку, “оповідаючи сни” життя. Створюється спокійна задумлива мелодія. Для наступної струни – “Фа” Леся Українка вибирає жанр сонету.
Ми відчуваємо радощі й весну, яка відкрила світ “золотистих мрій”. У цьому творі яскраво проявляється неоромантизм: “Ти світове з’єднала з таємним, якби тебе людська душа не знала, булоб життя, як темка ніч, сумним”. ‘ Наступна поезія “Соль” пов’язана задумом з мотивами першої струни “До”, їх об’єднує любов до рідної землі. Леся Українка сподівається, що вільні пісні почують в Україні: “вільні співи, гучні, голосні в ріднім краю я чути бажаю”; “І буде струна урочисто і тихо лунати, і пісня від серця поллється”.
Такий цікавий “круговий прийом” ще раз підтверджує надзвичайну музикальність Лесі:. саме нота “соль” є домінантою в тональності До мажор, і її музичним завершенням буде ступінь “до”. А поки що слухаємо “ноктюрн” – нічну пісню (поезія “Ля”), відчуваємо зв’язок з життєвою трагедією поетеси. І ось звучать останні звуки “сюїти” – поезія “Сі”:
Сім струн я торкаю, струна по струні, Нехай мої струни лунають, Нехай мої співи літають
По рідній моїй стороні… Леся Українка вірить, що у неї будуть продовжувачі, ті, хто підтримають її патріотичні заспіви. Вонаслодівається, що кобза заграє музику барз, квіток, що “посіяла на морозі” людина-весна, людина-борець Леся Українка. Так, саме весна, краса, мрія, гармонія, духовність – це те, що є наповненням поетичного духовного світу поетеси.
Вона вірила й сподівалась: Будуть приходити люди Вбогі й багаті,
Веселі й сумні, Радості й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде… Нехай же Лесині струни звучать завжди. Нехай вони-допомагають вашим струнам бути настроєними, нести тепло й світло людям.
Нехай разом вони зву – : чать симфонією наших душ, створюючи вічність. Скільки б не пройшло часу, постать Лесі Українки буде завжди асоціюватися з образом героїні її поезії “Contra spem spero!”, рядки якої вражають драматизмом і водночас оптимізмом дівчини, здатної за найтяжчих обставин “пісню веселу співать”. Коли я ознайомилася з біографією поетеси, мене приголомшили слова її матері у листі до Івана Франка: “Чи ж смерть не була б кращою долею, ніж теперішнє її життє, котре і у неї, і у всіх найприхильніших до неї людей будить тільки тяжкий жаль?” Це ж які страждання своєї дитини бачила мати, щоб так подумати!
Ми відчуваємо безмежний відчай цієї матері, але сама хвора дівчина рішуче протистоїть йому, проголошуючи: “Contra spem spero!” (“без надії сподіваюсь”). Рядки вірша з такою назвою знайомлять нас з дев’ятнадцятилітньою хворою на туберкульоз дівчиною, яка палко прагнула вирватися з лещат недуги. Але я не можу сказати, що це біографічний епізод із життя поетеси.
Перш за все, це філософський роздум, який не залишає байдужим жодного читача, поєднаний з мистецьки довершеною формою. Кожна строфа у цьому – окрема тема, що відбиває настрій, почуття, думки Лесі Українки. Для виразного розкриття цього настрою і почуттів своєї ліричної героїні поетеса обирає показ її внутрішньої драми методом градації.
Тому, мабуть, і не дивно, що й моє хвилювання зростало з кожним прочитаним рядком. Перші дві строфи – то суцільні контрасти: “хмари осінні” – “весна золота”, “крізь сльози сміятись”, “серед лиха співати пісні”. І ми раптом починаємо розуміти, що через пута страждань душа дівчини рветься до щасливого буття, нам передає жагуче прагнення хворої, скованої тяжким недугом героїні, до життя: “Жити хочу! Геть думи сумні!” Але як вона зможе вийти переможцем у нерівній боротьбі із хворобою? Леся відповідає на це питання наступними строфами, загальний зміст яких можна виразити стисло у тезі: за життя треба боротися.
У художній формі вона показує способи цієї боротьби: “буду сіять квітки на морозі”, “на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать”, “все шукатиму зірку провідну”, “…я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні”. Особисто мене вразив образ квіток на морозі, які буде сіяти героїня, і, щоб вони зійшли, “лить на них сльози гіркі”. Цей символ передає, на мою думку, стан зболеної душі і готовність загартовувати волю, її непохитність у боротьбі проти недуги.
Квіти – це вісники прекрасного в природі, і героїня вірить, що вони можуть стати вісниками прекрасного і в її житті. Цьому прекрасному протиставляються образи “вбогого сумного перелогу” (таким вбачає поетеса особисте життя) і “кори льодової, міцної”(в ній мені вбачається асоціація із фізичним станом хворої). Мабуть, буде замало сказати, що героїня вірша “Contra spem spero!” – взірець для наслідування, до якого багато хто може звернутися у скрутний час. Він вчить вихованню волі, духовної стійкості та послідовності в боротьбі (і не тільки проти недуги!).
Легше за все, впавши у відчай і розпач, опустити руки І чекати сумного завершення. А чи не краще разом з Лесею Українкою впевнено проголосити: Так!
Я буду крізь сльоли сміятись, Серед лиха співати пісні, Без кадії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
(2 votes, average: 2.50 out of 5)