Образ Долорес

Образ Долорес споріднений з багатьма образами Лесі Українки. Риси жертовності й вірності вже намічені в образі Принцеси (“Осіння казка”). Обидві героїні обстоюють також принцип: “Немає честі нападати ззаду”. Риси “природженої мучениці” споріднюють Долорес з Прісціллою (“Руфін і Прісцілла”) та Йоганною (“Йоганна, жінка Хусова”).

У своєму самозреченні Долорес нагадує Мавку. Тип таких чесних і ніжних жінок, що всім жертвують заради дорогої людини, очевидно, був близький Лесі Українці.

Епізодичним у драмі “Камінний

господар” є образ донни Соль. Вона з’являється на балу в масці Соняшника, щоб висловити свою лють з того, що дон Жуан не прийшов на побачення, і зникає з погрозою, яку Долорес дотепною реплікою зводить нанівець. Мав рацію А. Гозенпуд, коли зазначав, що донна Соль – це минуле дон Жуана, контраст до донни Анни. Особливо це помітно в чорновій редакції драми, де донні Соль належить значне місце.

Тут вона вперше з’являється на балу разом з чоловіком. Відбувається комічна сцена, в якій донна Соль, знаходячи безглузду причіпку, намагається піти одна з балу, щоб побачитись з дон Жуаном на кладовищі. В цій розмові

виявляється дріб’язковість донни Соль, нікчемність її душі. Поведінкою донни Соль керують пристрасті, власне, навіть не пристрасті, а хтивість, дотепно викрита дон Жуаном у короткій розмові з нею:

…ви хотіли

Підсолодити трохи гірку страву

Подружніх обов’язків?..

У першій редакції твору це стверджується епізодом, в якому донна Соль, ні з чим повернувшись з кладовища, слухняно і покірно відповідає на чоловікові пестощі.

Донна Соль дріб’язково підла. Вона домагається від Командора помсти над дон Жуаном, радить Командорові заявити владі про присутність дон Жуана на балу тощо.

Готуючи останній варіант свого твору, Леся Українка зовсім викинула образ чоловіка донни Соль, скоротила сцени з нею, залишивши тільки одну коротеньку розмову з дон Жуаном. Поетесі донна Соль була потрібна, оскільки дон Жуан залишався бундючним і недалеким зальотником до останніх сцен. Змінивши образ дон Жуана, зробивши його інтелектуально розвиненою людиною, надавши сталості й глибини його почуттям до Анни, Леся Українка не мала вже такої потреби в образі донни Соль разом з її оточенням.

Донна Соль залишилася в драмі тільки як один штрих для підкреслення сили почуттів Анни й дон Жуана та контрасту між ними і тим жіночим світом, в якому раніше здобував перемоги дон Жуан.

Епізодичним і службовим є образ Маріквіти. Одною фразою про різницю між Севільєю і Мадрідом Леся Українка надала цьому образові певного емоційного забарвлення, ввівши його в коло персонажів, що служать розкриттю провідної думки твору.

Сганареля поетеса ввела в драму для того, щоб висвітлити образ дон Жуана з погляду його власного слуги. Сганарель наділений природним розумом і спостережливістю, він відверто кепкує з свого господаря. Більше того, Сганарель має свої погляди на “лицарство” дон Жуана.

Його репліки підкреслюють і розвивають те, в чому боїться признатися самому собі дон Жуан.

Ех, мій пане! Я доказав би кращого лицарства, якби-то я був пан, а ви – слуга,-

Говорить Сганарель в кінці першої дії. Ця Ж думка повторюється і на початку третьої дії, коли па слова дон Жуана, ЩО люди не варті його шпаги, Сганарель відповідає: “Може, іі шпага когось не варта?” Нарешті, Сганарель раніше від інших побачив остаточну зраду дон Жуапом заповітів волі, зраду слова честі. “Пішла в черниці ваша доля, пане”,- каже він дон Жуапові, згадуючи Долорес. У словах Сгаиареля – думка самої поетеси про вчинки дон Жуана, зокрема про дійсну суть його “лицарства”.

Як і над іншими образами драми, над образом слуги Леся Українка багато працювала. Сганарель у першій редакції твору був балакучіший. Прагнучи до стислості, поетеса довела мову Сганареля до небагатьох, але лаконічних і значущих фраз. Поряд з цією конденсацією думки в слові, Леся Українка дещо змінила й характеристику Сганареля. Спочатку дон Жуан виразно говорив про нього як страхополоха, злодюжку, а може, й бандита.

Та й сам Сганарель був невисокої думки про себе. Скаржачись на свою долю, яка привела його слугувати дон Жуанові, Сганарель визнавав:

Та й я знайшов би пана іншого хоч зараз, та діло в тім, що ліпші не для нас, а гірших чей нема…

Усунувши ці характеристики, Леся Українка піднесла Сганареля на вищий етичний рівень, чим облагородила і поведінку його господаря. В останній редакції твору Сганарель виступає як кмітливий слуга, який висловлює народний погляд на дон Жуана і його поведінку.

Зіставляючи обидві редакції “Камінного господаря”, помічаємо, як поетеса рішуче звільнялася з-під впливу відомих їй літературних творів на донжуанівську тему. Безперечною даниною традиційним уявленням про дон Жуана були риси хвалькуватості й задерикуватості, сказати б, професійного зальотництва, які залишалися в характері дои Жуана аж до фінальної сцени і які поетеса потім усунула. Цим же уявленням про Жуана служили й численні сцени з донною Соль. Літературними впливами можна пояснити і наявність у первісній редакції драми кількох епізодів, викреслених при остаточному редагуванні твору.

Це суперечка дон Жуана з Сганарелем про його погану службу, що є у багатьох літературних зразках, зокрема в творі Мольє-ра. Це також розмова дон Жуана з Анною після смерті Командора. Дон Жуан, убивши дон Гонзаго, докоряв Анні:

Ви чим так вражені? Чи ви ніколи не бачили боїв? Та ви ж іспанка!

Гаразд, я заберу його з очей, щоб він вас не лякав. (Ховає трупа в альков).

Далі дон Жуан переконував Анну втікати, а вона доводила безглуздість такої думки. Це нагадувало відповідну сцену з “Кам’яного гостя” О. Пушкіна, в якій дон Гуан, убивши дон Кар-лоса, тут же біля його трупа провадив облесну розмову з Лау-рою. Нарешті, близьким до традиційного було розв’язання сцени запросин статуї Командора.

Тут підкреслювався і страх слуги під час його суперечки з дон Жуаном, кому запрошувати, і збентеження Жуаиа, тобто псе, що переходило за традицією ще з італійських комедій і комедії Мольєра, чого не уникнув і Пушкін.

Звільняючись від сторонніх впливів, від традиційних розв’язань теми, Леся Українка уникла й наслідування найближчого до її задуму твору – “Кам’яного гостя” О. Пушкіна. В книзі А. Гозенпуда наведено багато слушних міркувань, які доводять, що “Леся Українка весь час відштовхувалась від твору великого російського поета” ‘. Твір О. Пушкіна допоміг їй створити оригінальний образ дон Жуана, підказав сценічні принципи викладу передісторії, зосередження уваги на одному епізоді, розгортання якого становить основу дії, динамічний розвиток сюжету і т. інА Що ж стосується філософської суті драми, то в цьому Леся Українка не мала ні попередників, ні наступників. Новизна філософського спрямування твору змінила образи героїв.

Це привело до того, що жоден з творів світової літератури про дон Жуана не був прототипом для “Камінного господаря”.

Твір Лесі Українки став найвищим втіленням донжуанів-ської теми в світовій літературі. Драма людського кохання, як вона виступає в Пушкіна, під пером Лесі Українки перетворилася в соціальну драму – дон Жуан гине тому, що він своє і Аннине щастя поставив у залежність від здобуття влади, що він прагнув (зрештою, як і Анна) волі, незалежної від людей. Крах його індивідуалістичних, анархістських ілюзій став чинником соціальним.

Від такої інтерпретації теми кохання дон Жуа-на й донни Анни стало повнішим, осмисленішим.

“Камінний господар” – зразок високого драматичного мистецтва втілення великої соціально значущої теми в цілком адекватній формі. “Кам. господар”,- писала Леся Українка в листі до сестри,- мені здавався першою справжньою драмою з-під мого пера, об’єктивною, сконцентрованою, не затопленою лірикою, зовсім новою супроти моєї звичайної манери” ‘. Ось кілька зразків для характеристики того, як Леся Українка робила текст максимально стислим, як кожне слово завдяки таким скороченням ставало повновагомим.