Квітка-Основ’яненко для Слобожанщини – це, насамперед, що видається суспільний діяч. На жаль, про цю людину більше говорять і пишуть як про письменника (що, безумовно, справедливо), але якби не Квітка-Основ’яненко, те навряд чи мали б ми нинішній Національний університет ім’я Каразина. Тому, насамперед, про Квітку-Основ’яненка потрібно говорити як про видатного суспільного діяча, що багато зробив для розвитку культури, науки, утворення, видання газет і журналів. Ще ім’я Квітка-Основ’яненко зв’язують із сентиментальним напрямком
Так, це правда. Але мало хто замислювався над тим, чому Квітка створив свою “Марусю” з яскраво вираженими ознаками сентиментального жанру. Де було нове явище в українській літературі, але не настільки нове, щоб сам письменник уважав це за якусь особливу новацію
На мою думку, Григорій Квітка-Основ’яненко просто хотів показати, що цей жанр літератури приемлемй для будь-якої літератури, і для української також. Він прагнув своїм словом сказати, що українська Мова – не “прислівник”, що він належить до європейських мов. А в Європі, як ми пам’ятаємо, саме жанр сентиментального
На підтвердження своєї думки ще одне міркування. Якщо уважно розглянути ті добутки, які написав Григорій Федорович, То стане очевидним, що добуток ” Маруся ” чи ледве не единственноеое сентиментальний добуток серед великої кількості інших добутків, які мають яскраво виражений сатиричний напрямок. (“Солдацкий портрет”, “Конотопская відьма”, “Пан Халявский” і ін.). Добуток же “Маруся” – це підтвердження тому, що українська література гідна представляти себе в різних жанрах європейського рівня. Вона не наслідує комусь, тому що самодостатня у своєму розвитку. І ще одне зауваження: жанр сентиментальної літератури не був особливо розповсюджений в українській літературі.
Принаймні, ми не маємо таких яскравих і самобутніх добутків, як у Квітка-Основ’яненко. Розвиток літератури в різних європейських країнах має свої особливості, і це стосується надання переваги певним жанрам, що має національне підгрунтя
Таким чином, є підстави затверджувати, що повість “Маруся” Г. Квітка-Основ’яненко – це демонстрація здатності української літератури бути представленої в різних жанрах і напрямках європейської літератури
Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко – наш славний земляк, автор багатьох прозаїчних і драматичних добутків українською й російською мовами. Його повість “Маруся” – перший український прозаїчний добуток, написаний живою народною мовою. По жанрі це сентиментально-реалістична повість. Автор розповідає про життя простолюду так, що викликає искреннее співчуття, розуміння проблем, які коштують перед цими людьми
В основі сюжету повести лежить Історія нещасної любові сільської дівчини-красуні Марусі й хлопця Василя. На перешкоді їхнього одруження постійна багаторічна солдатчина. Батько Марусі не дав згоди на те, щоб дочка вийшла заміж за Василя, справедливо домагаючись, щоб хлопець відкупився від війська – це й стало причиною страждань і трагедії закоханих. Наум Дрот говорить Василю: “Як прийде набір – це тобі чоло заголять, тому що ти сирота. А що тоді буде з Марусею, – ні жінка, ні вдова, звичайно, як солдаток поважають…” Батько, знаючи, яка життя в солдаток, не бажав такого своєї єдиної дочки, тому що насправді любив її всім серцем.
Однак прагнення батька відгородити свою дочку від нещастя привело до трагедії. Не дочекавшись повернення Василя, Маруся занедужала й умерла
У добутку виразно помітні елементи сентименталізму – художнього методу, популярного в європейських літературах того часу. Він складався в чутливому, слізливому описі подій і героїв у добутках. Елементи сентименталізму відчутні й при описі головних героїв повести. Вони у Квітка-Основ’яненко ідеалізованими, наділеними всіма можливими чеснотами.
Маруся – це ідеал дівочої краси, її зовнішність намальована у фольклорній традиції: “Висока, пряма, як стрелочка, чернявенькая, очі, як тернові ягідки, брівки, як по шнурочку, личком червона, як панська мальва, що у саду цвіте, носик так собі прямої з горбочком, а губоньки, як квіточки розцвітають, і за ними зубоньки, начебто жемчужинки, як одна, на ниточці нанизані”. Приваблива зовнішність поєднується із внутрішньою красою дівчини: вона добра, працьовита, розумна, слухняна, богобоязлива. Такий вона є й на думку односільчан: “Лев розповів, яка ця дівчина багата, як її батько любить, а вона байдужа до розваг, і гуляти на свята не ходить…
Згадав і про те, яка Маруся роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече, а мати її сидить і відпочиває”.
Автор, описуючи Марусю, зауважує, що білу сорочечку дівчина сама пряла й вишивала. Такими ж чеснотами наділений і Василь. Герої зустрілися на весіллі й не могли око відвести друг від друга.
Однак соромлива, богобоязлива дівчина сказала, що більше не буде з Василем таємно зустрічатися, тому що це вже гріх. Любов Василя й Марусі не знає зради, глибокі й сильні почуття приводять до загибелі героїв. Така ідеальна любов, сильні почуття й трагічний фінал постачені елементами сентименталізму
Разом з тим, “Маруся” – це й реалістичний добуток. У реалістичному плані описаний батько Марусі – Наум Дрот, хоча його образ теж певною мірою не позбавлений ідеалізації. У своїх учинках він керується реалістичними мотивами.
Незгода видати заміж дочка за Василя пояснюється небажанням батька бачити Марусю солдаткою. Реалістично показані в повісті побут і звичаї українського села, Велике місце в добутку займають фольклорно-етнографічні елементи, описи зовнішності героїв, інтер’єра, народних свят і звичаїв. М. Квітка-Основ’яненко детально і яскраво намалював українські обряди сватання, весілля, поховання молодої дівчини
Добуток написаний живою, розмовною мовою, насичено епітетами, порівняннями, прислів’ями, уменьшительно-ласкательными формами, у ньому щедро використовуються скарби українського фольклору. Завдяки цим якостям повість займає гідне місце в українській літературі
(2 votes, average: 2.50 out of 5)