Навіть при поверхневому читанні комедія “Ревізор” вражає сучасністю свого звучання. Здається, що це сучасні представники державного бюрократичного апарата переодяглися в стародавні костюми, вивчилися говорити на непоганій російській мові й відправилися на сцену, щоб розіграти до болю знайомі епізоди. Потрібно помітити, що персонажі “Ревізора” виглядають цілком сучасно й в 1836-м, і в 2002 році. Напевно, така доля землі росіянці – плодити дармоїдів, нездатних до праці й з пишністю паразитуючих на тілі суспільства.
Основні ознаки
Користуючись сучасним сленгом, можна сказати, що в повітовому місті діється повне свавілля. Мер міста одночасно є “хресним батьком” місцевої мафії. Бюджетні гроші, у тому числі виділені на потреби соціально незахищених категорій громадян, відразу розкрадаються. Установи охорони здоров’я є лише філією моргу.
Усе без винятку чиновники хабарничають. Економічні злочини відбуваються
В установах зв’язку розкриваються й прочитуються приватні листи… Смутна й знайома картина, не чи правда?
Хтось із критиків один раз помітив, що Росія розвивається не по пушкінському, а по гоголівському сценарії. Дійсно, письменницьке передбачення в Гоголя було надзвичайно сильним. Однак повернемося до чиновників, що получили “пренеприємна звістка”.
Як говорить прислів’я, “як мотузочці не витися, а кінець буде”. Повітове чиновництво готується до неминучої розплати, сподіваючись, проте, викрутитися й із цієї ситуації. На щастя чиновників, ревізор з Петербурга виявилася душ-людина: і від хабара не відмовилася, і за дружній стіл сідає із задоволенням, і панянкою не ладь поласувати вкупі з її маменькой. Немає меж радості чиновників: той^-те-тепер-те він наш, тепер ми зможемо жити й трудитися на ниві суспільного блага, як і було колись! Але іронії долі немає межі: тільки що поштмейстер приніс жахливу звістку про підробку, як теперішній ревізор зі столиці з’являється в місті. “Над чим смієтеся?
Над собою смієтеся!” – недавно викликував городничий, однак після всіх подій тільки німа сцена, майстерно виписана Гоголем, може повною мірою показати замішання повітового чиновництва.
Варто звернути увагу на те, що сам теперішній ревізор на сцені не з’являється, – до персонажів комедії, її глядачів і читачів доноситься тільки звістка про його приїзд. Чи можна повністю виключити повторний обман зору, розуму й почуттів численних чиновників? А може бути, це той же Хлестаков, як звичайно забув про своє перебування в повітовому місті, вирішив знову зупиниться в будинку городничего?
Як би те не було, найбільш справедливим залишається прямий результат цього соціально-психологічного анекдоту – під завісу приїхав все-таки теперішній ревізор, і дуже незабаром над зграєю злочинців відбудеться правий суд. На правий суд дуже хочеться сподіватися, не забуваючи, однак, що цією надією Росія живе останні кілька сотень років.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)