…люди, втративши всі принципи
І здатність до самостійного мислення,
З жахливою легкістю йдуть за будь-якими
Гаслами.
Б. Ємельянов
У дванадцятому класі ми познайомилися з різними напрямками літератури XX століття. Мені здається, це був найбільш бурхливий час для розвитку мистецтва. Уявляю себе на величезному полі літератури й мистецтва. Бачу одне, друге, третє століття. Щось виразніше бачиться, а щось – не дуже виразно.
На розлогому Полі переді мною виникає ніби літературна карта, і на ній – різні епохи. Там антична
Черга дійшла до XX століття. За цей час людина змінювалася, росла духовно. І що з того вийшло? До якого максимуму прийшла? Мені здається, митці XX століття повертають нас до печерного періоду, коли людина тільки починала себе пізнавати. Людина живе не за законами розуму, логіки чи певного почуття – ні, вона діє на рівні інтуїтивного
У всякому разі в мене виникає саме таке враження. Можливо, ви зі мною не погодитеся… Але ж, здається, так і є. Люди (у високому значенні цього слова) зникають з планети Земля.
Чи то вони стають зомбованими, чи то ще щось?
Ежен Йонеско помітив це свого часу. Його п’єса “Носороги” якраз про те, що люди перетворені на “бедлам нелюдів”, немає особистостей, кожен намагається бути схожим на когось. Банальність і сірість. А може, просто не хоче бути самим собою? Адже бути одним з натовпу простіше – як-то кажуть, гуртом і батька легше бити.
Спочатку п’єса “Носороги” дивує: тут переплетені реальність і фантастика, і здається, що то просто сон, фантазійні мережива. Воно й не дивно, бо Ежен Йонеско писав у стилі абсурдності, він був одним із найяскравіших представників “театру абсурду”. Драматург Йонеско показує ситуацію, коли нормальні люди починають втрачати свою людськість під. впливом такого почуття, як “стадність”. Мова йде не стільки про зовнішню деформацію й трансформацію, скільки про те, що людина змогла так швидко стати носорогом, бо всередині в неї такий механізм уже сидів.
Людина хотіла підпасти під чийсь вплив – і підпадає. Якраз на цей час по місту пробігають носороги. Дикість. Безпорядок. Але ця дикість декого збуджує, додає адреналіну, і от поступово один за одним нормальні люди забувають про власні правила життя й приймають умови життя тих, хто є сильнішим, активнішим.
Носороги не бояться промчати через кав’ярню, де сидять і відпочивають люди, підняти купу пилу – і навіть не звернути увагу на те, що комусь, бачите, це не подобається. Носороги живуть на правах сильних. їм море по коліна. Одним словом, авторитети. Провінційне містечко живе своїм життям, але носороги починають змінювати звички людей. Першими під вплив носорогів підпадають чиновники: їм наказали – вони виконують.
Мислити самостійно їм по рангу не дано. Поступово містечко змінюється. Здається, кожен біжить зі своєю мискою до загального корита, звідки мають сипатися якісь блага. Може, і не блага, але кожен мешканець міста хоче бути таким, як усі.
Недавно до нашого класу зайшла рекламна тітонька, яка запрошувала нас на театральну виставу. Півкласу вона вже вмовила, а інші ще не погодилися. Що мене вразило, так це її фраза: “Усі йдуть в театр, а ти ні. Як ти можеш відриватися від класу?” Я подивився на неї і подумав: “Но-со-ріг!” От чому я маю робити, як усі? Може, я вже бачив цю виставу та хочу витратити свої гроші на щось інше?!
Зрештою, це мій вільний час, і я маю право вирішувати, як ним розпорядитися. Взагалі, мені здається, що проблема “оносорожування” – це проблема XX століття. Тоталітарна система Гітлера, Сталіна, радянська система заганяли людей до одного якогось спільного знаменника – так легше керувати людьми. Усіх перетворювали на “носорогів” – припустімо, піонерів, комсомольців, бой-скаутів, членів “гітлер’югенду” – і якщо ти не був охоплений якоюсь групою, значить, ти не такий, тебе слід розстріляти. Наприклад, у літературі так учинили з Єсеніним, Маяковським, Пастернаком, Висоцьким, Бродським, Булгаковим.
Ні, не всі вони були знищені фізично через те, що були не такими, як усі, але моральний тиск був сильним. І дехто, щоб не стати “носорогом”, стрілявся, дехто тікав за кордон, дехто ховався у своїй норі.
Сірому, непримітному, без особливих прикмет вижити легше. Суспільство – це такий живий організм, у якому треба знайти своє місце, щоб не бути розчавленим. Я не знаю, що буде робити Беранже, коли залишиться один не носорогом. Йому ні з ким буде спілкуватися, ні до кого й в гості піти.
Його ніхто не зрозуміє, і він не хоче тих носорогів розуміти. Людина не зможе так прожити. Що робити?
Я не знаю. Якийсь має бути вихід – щоб і носорогом не стати, і в той же час жити серед рівних собі. Але ж бачите, на цьому багатовіковому Полі Літератури так багато написано, сказано, моралізовано, але навіть у XX столітті виникає проблема: як людині залишитися людиною? Відповідь ніби проста: ЗАЛИШАТИСЯ ЛЮДИНОЮ, а не носорогом!
Носороги не поступаються місцем у транспорті, а я поступлюсь; носороги їздять на “крутих тачках”, а я буду подорожувати велосипедом; носороги сидять у нічних клубах, а я піду до спортзалу… Чесно скажу: оносорожитися хочеться. Це сучасно.
Чи можна жити достойно й не бути носорогом? Не знаю. Але спробувати варто.
Сіра маса носорогів не залишила після себе доброго сліду в історії, а ті, хто протистояли носорогам, якраз і стали корифеями. Правда, після смерті… Складні речі доводиться нам вивчати…
(2 votes, average: 5.00 out of 5)