РОЗДІЛ І КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ГАНС КРІСТІАН АНДЕРСЕН
НЕПОХИТНИЙ ОЛОВ’ЯНИЙ СОЛДАТИК
Історія створення
Андерсен присвятив цю казку своєму батькові, якого також звали Ганс. Щоб урятувати сім’ю від злиднів, бідний чоботар записався в солдати. Після воєнних походів повернувся додому хворим і невдовзі помер. Син захоплювався батьком, його любов’ю до родини, силою і мужністю.
З дитячих років Андерсен зберіг пристрасть до колекціонування олов’яних солдатиків, що стали дуже популярними у світі після виходу казки. На створення
Жили колись двадцять п’ять олов’яних солдатиків – двадцять п’ять рідних братів, бо народилися вони від однієї старої олов’яної ложки. Рушниці в руці, обличчя прямо, а мундири червоні із синім – дуже гарні!
Їх одержав хлопчик у день свого народження й одразу ж почав розставляти на столі.
Усі солдатики були подібні один до одного, лише двадцять п’ятий відрізнявся від своїх братів: у нього була тільки одна нога. Його виливали останнім, і олова на нього не вистачило.
Перед палацом стояли маленькі дерева. Вони оточували маленьке дзеркальце, що було, ніби прозоре озеро. Там плавали лебеді й відбивалися в цьому озері. Усе виглядало дуже мило, але наймилішою за все була маленька дама, яка стояла на порозі відчинених дверей палацу.
Вона теж була вирізана з паперу, спідничка її була з найтоншого батисту, а маленька вузька блакитна стьожка спускалася з плечей до пояса. Посередині стьожки сяяла позолочена троянда, така завбільшки, як усе личко дами. Маленька дама була балериною.
Вона стояла на одній нозі, простягнувши руки вперед, а другу свою ногу підняла так високо, що олов’яний солдатик не міг її побачити і подумав, що в дами, як і в нього, тільки одна нога.
“От дружина для мене, – подумав він. – Але вона така знатна, живе в палаці, а я маю лише коробку, та й у тій нас аж двадцять п’ять. Це ж не місце для неї! Усе-таки я повинен з нею познайомитися!”
І, розтягнувшись на всю довжину, він сховався за табакеркою, що стояла на столі. Звідти він міг спостерігати маленьку чарівну даму, що все стояла на одній нозі, не втрачаючи рівноваги.
Коли настав вечір, решта олов’яних солдатиків прибула у свою коробку, а люди в домі пішли спати. Ось тоді іграшки почали гратися в “гості”, і в війну, і в бали. Олов’яні солдатики галасували у своїй коробці, бо їм теж хотілося взяти участь в іграх, але вони не могли зсунути кришки. Горіховий плигун перекидався, а грифель витанцьовував на дошці.
Почався такий галас, що прокинулася канарка й теж почала цвірінькати, та все віршами. Тільки двоє не рушили з місця – це були олов’яний солдатик і балерина. Вона трималася рівно на пальчиках, розкинувши обидві руки. Він був теж непохитний на своїй одній нозі, і його очі й на мить не відривалися від неї. Годинник пробив дванадцять – і раптом т-р-рах! – з табакерки зістрибнула кришка.
Але там був зовсім не тютюн, ні, а маленький чорний гном, – це був такий фокус.
– Олов’яний солдатику! – промовив гном. – Не дивись на те, що тебе не стосується!
Але олов’яний солдатик удав, ніби нічого й не чує.
– Ну, добре ж, почекай до ранку! – сказав гном.
Коли настав ранок і повставали діти, олов’яного солдатика поставили коло вікна. І чи то гном зробив, чи протяг, але раптом відчинилося вікно, і солдатик полетів з третього поверху вниз головою. Це був жахливий політ! Він летів ногою вгору й уткнувся шоломом і багнетом між каміння бруку.
Служниця та маленький хлопчик одразу побігли вниз шукати солдатика. Шукали, шукали й мало не наступили на нього, але все-таки не знайшли.
Якби солдатик закричав: “Я тут!” – вони б, напевне, його знайшли, але він був у мундирі й уважав, що йому не личить галасувати.
Раптом пішов дощ. Краплі падали все частіше, і, нарешті, почалася справжня злива.
Коли вона пройшла, прибігли два вуличні хлопчики.
Дивись! – закричав один. – Он лежить олов’яний солдатик. Давай пустимо його плавати в човнику.
Вони зробили з газети човника, посадили посередині солдатика, і він поплив униз рівчаком. Обидва хлопчики бігли поряд і плескали в долоні. О, рятуйте! Які хвилі билися в рівчаку, і яка була течія!
Паперовий кораблик коливався, нахилявся і кружляв так швидко, що олов’яний солдатик аж тремтів, але він лишався непохитним, ніякої зміни в обличчі, дивився прямо перед собою й тримав рушницю в руках. Раптом човник спинився під довгим містком, – там було так темно, як колись у коробці. “Куди ж я потраплю? – думав солдатик. – Це все гном винний! Ох, коли б ще тут, у човнику, сиділа маленька дама, хай тоді було б і вдвічі темніше!”
Раптом з’явився великий водяний пацюк, що жив під містком.
– А паспорт у тебе є? – спитав він. – Покажи паспорт!
Але олов’яний солдатик мовчав і тільки міцніше стискав рушницю.
Човен понесло далі, а пацюк побіг за ним. Брр-р… як клацав він зубами і кидався трісками та соломою!
– Тримайте його! Держіть його! Він не заплатив мита!
Він не показав паспорта!
Але течія була щодалі все сильніша. Олов’яний солдатик помітив, що міст закінчується, і побачив світлий день, але тут почувся такий страшенний шум, який злякав би навіть найхоробрішу людину. Подумайте тільки! За містом рівчак упадав у великий канал.
Це для солдатика було так страшно, як для нас кинутися у водоспад.
Водоспад був так близько, що човна вже ніщо не могло зупинити, його рвонуло. Бідний олов’яний солдатик тримався непохитно, як міг, ніхто не сказав би, що він хоч оком кліпнув. Човен закрутився, наповнився водою по вінця і став тонути. Олов’яний солдатик стояв по шию у воді. Човен поринав усе глибше, більше й більше розлазився папір.
От вода вже над головою солдатика. Він згадав у цю хвилину маленьку чарівну балерину, яку вже ніколи не побачить, і в вухах його дзвеніло:
– Уперед, спокійно, воїне! Це ж смерть перед тобою!
І от папір розірвався надвоє, і олов’яний солдатик пішов на дно. Але в цю мить його проковтнула велика риба.
Ох, як темно було в риб’ячому животі! Там було ще темніше, ніж під містком у рівчаку, і до того ж дуже тісно. Але олов’яний солдатик лишався непохитним і рівно лежав з рушницею в руках.
Риба металася на всі боки, виробляла жахливі стрибки. Нарешті, вона зовсім затихла. І раптом, ніби блискавка майнула. Стало світло, і хтось голосно закричав:
– Олов’яний солдатик!
Річ у тім, що рибу впіймали, понесли на базар, продали, звідти вона потрапила на кухню, тут куховарка розрізала її великим ножем, схопила двома пальцями солдатика за спину і понесла в кімнату. Усі хотіли побачити надзвичайного чоловічка, який зробив у риб’ячому животі таку мандрівку.
Але олов’яний солдатик не запишався. Його поставили на стіл. Ні, подумайте тільки, які чудеса трапляються на світі – олов’яний солдатик опинився в тій самій кімнаті, де був раніше; він бачив тих самих дітей, і ті самі іграшки стояли на столі, і розкішний палац з чарівною маленькою балериною.
Вона ще трималася на одній нозі, а другу відкинула високо в повітря. Вона також була непохитна. Це зворушило олов’яного солдатика, він мало не заплакав оловом, але ж це йому не личило.
Він тільки дивився на неї, та вона не вимовила ані слова.
Раптом один із хлопчиків схопив солдатика і ні з того ні з сього кинув його просто в палаючу піч; певно, це його підмовив гном з табакерки.
Солдатик стояв, освічений яскравим полум’ям, і йому було дуже жарко, але чи було це від вогню, чи від кохання, він і сам не знав. Фарби на ньому зовсім злиняли, – чи від суму, чи під час мандрівки, теж ніхто не знав. Він дивився на маленьку балерину, вона на нього, і він відчув, що тане, але все ще стояв непохитно, з рушницею на плечі.
Раптом двері в кімнату розчинилися. Протяг підхопив балерину, і вона, як метелик, пурхнула в пічку, просто до олов’яного солдатика, запалала яскравим полум’ям – і й не стало. Д олов’яний солдатик розтанув у грудочку, і коли робітниця наступного дня вигрібала попіл, вона знайшла в пічці олов’яне серце.
Від балерини залишилася тільки троянда, але й та почорніла, як вугілля.
(Переклад Оксани Іваненко)
Переклади і перекладачі
У перекладі Оксани Іваненко того, хто вистрибнув із табакерки, названо гномом (про цих чарівних істот із німецького й скандинавського фольклору вже йшлося в підручнику раніше). А от в оригіналі та в перекладі Галини Кирпи персонажа, що всім шкодив, названо троль (у дамському фольклорі Trolden означає ворожий дух). Із гномами його споріднює те, що він також є карликом, живе в горах. Але якщо гноми в німецькому й скандинавському фольклорі можуть бути як добрими, так і злими духами, то троль однозначно злий персонаж. У тексті оригіналу та в обох перекладах казки Г. К. Андерсена “Непохитний олов’яний солдатик” злий гном (або троль) “поселився” не в горах, а в домі, тобто в земному світі. Він навіть “підмовив” одного з хлопчиків кинути олов’яного солдатика в піч.
Отже, злі гноми (або тролі) живуть поруч із людьми? А може, вони всередині людей? Цей негативний персонаж, що присутній у тексті оригіналу та в різних українських перекладах, дає можливість подумати, якими ми є, чи не поселилося в нас самих зло.
Робота з текстом
1. Які пригоди трапилися з олов’яним солдатиком? Розкажіть про ці події послідовно.
2. Чи випадковим є те, що героєві загрожували дві стихії – вода и вогонь? Що вони можуть означати?
3. Розкажіть про світ іграшок, описаний у казці. Як ви думаєте, чому іграшки в Андерсена оживають?
4. А як зображено світ людей у творі? Доведіть свою думку цитатами.
5. Як і в кожній казці, у цьому творі Андерсена триває боротьба добра і зла. Назвіть персонажів, у яких утілено добрі риси, а в яких – злі.
6. Чи можна однозначно оцінити хлопчика?
7. Чому казку названо не просто “Олов’яний солдатик” або “Солдатик і балерина”, а саме “Непохитний олов’яний солдатик”? Знайдіть приклади стійкості й мужності цього персонажа.
8. Які найкращі людські якості втілено в образі непохитного олов’яного солдатика?
Краса слова
Андерсен прекрасно вміє малювати словом. Навіть у перекладі ми можемо відчути майстерність письменника, який створює в нашій уяві чарівні картини, що змінюють одна одну. Ось у нашій уяві постає чудовий палац із паперу… Нам усім він подобається, тільки давайте уважно його роздивимося. Що росло перед палацом?
За допомогою якого предмета було зроблено озеро? Хто плавав у ньому?.. Знайдіть у тексті іменники та прикметники, які створюють образ маленької балерини. Які кольори ви діляться в описі її вбрання?
Яка деталь споріднює її з образом непохитного олов’яного солдатика? Письменник неодноразово підкреслює схожість балерини й солдатика. Відзначте в тексті відповідні місця, де слово непохитний використовується для характеристики обох персонажів.
Чи помітили ви, що в казці головні персонажі – солдатик і балерина – не промовляють жодного слова? Як ви думаєте чому? Що дає нам підстави відчути невидимий зв’язок між ними?
Творче завдання
1. Про які важливі для людей почуття й поняття йдеться в казці? Як ви їх розумієте?
2. Що означають у казці олов’яне серце й почорніла, як вугілля, троянда?
Роздивіться ілюстрації А. Ломаєва до казки “Непохитний олов’яний солдатик”. Які риси головного героя увиразнив художник і за допомогою яких засобів?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)