Відомий український письменник Володимир Дрозд (Дрозденко) вважається однією з найяскравіших і найсуперечливіших особистостей літературного світу минулого століття. З під пера письменника виходили різні за тематикою, жанром і художньою цінністю твори, серед яких були і традиційні для того часу романи і повісті, що зображували повсякденне життя радянського народу, героями яких були схематичні поверхові образи вигаданих людей, що висвітлювали нежиттєздатний оптимізм типу “жити стало краще, жити стало веселіше”. Але засуджувати письменника
Адже чи зміг би він донести до читача усе, що хотів розповісти, коли б пішов на відкрите протистояння з радянською владою? Звичайно, що навряд чи. Історії відомо багато прикладів і в науці, і в літературі, коли видатним вченим або письменникам, цитуючи класиків марксизму-ленінізму, вдавалося у підтексті неефективних штучних методів соціалістичної науки і творчості доносити до читачів дійсно цінну і прогресивну
Навіть у традиційних творах В. Дрозда радянського періоду можна знайти прихований підтекст, розмірковуючи над яким читач розуміє, наскільки штучним виглядає оточуючий його світ. Можливо хтось і повірить у те, що зображено в цих творах, але при порівнянні з реальністю висновок приходить сам собою. Та це все ж такі були достатньо лояльні твори, які без проблем проходили радянську цензуру.
А ось, наприклад, повість “Перевертень” йшла до свого читача більше п’ятнадцяти років, бо в ті часи справжні твори українських письменників, які йшли не з голови, а від серця, твори, яким не міг не повірити читач, не могли побачити світ. Це цілком зрозуміло, бо люди, від яких залежала доля того чи іншого витвору мистецтва і літератури, добре розуміли, яку силу мало це мистецтво, і як могло вплинути правдиве художнє слово на стан радянської ідеології. Один з літературознавців того часу дуже влучно визначив основну проблематику усієї творчості Володимира Дрозда – це екологія людської душі і ніяк не менше!
Познайомившись з творчістю В. Дрозда, я прийшов к висновку, що таке визначення досить вірне і найбільш ємне. Як не засмітити свою душу, як зберегти внутрішню правду і одвічні духовні цінності у оточуючому нас світі нещирості і суцільної брехні? Як, незважаючи ні на що, залишитися самим собою і подолати зумовлене життям трагічне роздвоєння особистості?
Саме на ці питання і дає нам відповідь неординарна і яскрава творчість В. Дрозда.
Такі твори В. Дрозда, як повісті “Замглай”, “Ирій”, “Самотній вовк” і “Балада про Сластьону”, новели “Білий кінь Шептало”, “Три чарівні перлини” і “Сонце” – це твори, які тим чи іншим чином можна віднести до напрямку магічного літературного реалізму, напрямку української і світової літератури, представниками якого є багато видатних письменників минулого століття і нашого часу. В основі цих творів лежить глибока символічність і міфологізм. Саме ці засоби допомагають письменнику ставити у своїх творах одвічні питання, пов’язані з людською природою і сучасним суспільством.
Але звернення до міфологічних елементів відбувається на глибинних рівнях текстів, фабула яких висвітлює актуальні для того часу теми: друга світова війна, проблеми радянської людини, її трагічне роздвоєння у суспільстві і неможливість відкрито висловлювати свої думки, неможливість жити за власним розумінням.
Літературна творчість Володимира Дрозда дійсно надзвичайно багатогранна. При аналізі творів письменника один з учених висловив припущення, що його романи, повісті і новели можна умовно розділити на два типу. До першого належать канонічні твори, тобто та творчість, яку чекали від типового радянського письменника, але ці твори міг би написати і хтось інший. І другий тип – це твори, які міг би написати тільки справжній народний письменник Володимир Дрозд.
Зараз нема сенсу сперечатися про художню цінність прози В. Дрозда, тому що і науковцям, і звичайним читачам зрозуміло, що ця творчість унікальна, а її актуальність і міфологізм, її повчальність і глибина – дійсно неоціненні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)