Так історично склалося, що після татаро-монгольської навали український народ постійно перебував під економічним, політичним і національним гнітом то Польсько-Литовської, то Австро-Угорської, то Російської держав. Іноземне ярмо намагалось знищити самостійність, державність і навіть саму назву “Україна”. Особливо жорстокою була русифікація, що протягом трьох століть намагалась переконати нас, що ми – “малороси”, тобто майже росіяни, але нижче класом. І мова наша – не мова, а так… “малоросійськоє нарєчіє”. Це послідовно
Для всіх ти мертва і смішна, Для всіх ти бідна і нещасна, Моя Україно прекрасна,
Пісень і волі сторона! (Олександр Олесь)
Але політика, яку провадив царський уряд проти українців, здається зразком поваги і толерантності порівняно з політикою радянського уряду. Голодомор 1932-1933 років забрав життя понад 8 млн людей, а за кількістю закатованих і депортованих Україна посідає перше місце в Європі та світі. Кожен
Знищили, сподіваючись знищити цим нашу історичну пам’ять, бо саме кобзарі виконували думи про славне наше минуле, про козацтво, яке було захистом для власного народу, а також російського, польського, інших народів Європи від кримських татар і турок. Але навіть за таких умов український народ зберігав свої культурні надбання. Сьогодні, в умовах незалежної держави, гостро стоїть питання відродження нації. Діючим засобом цього є формування у людини національної гідності та гордості за свою Вітчизну, за свій народ, відмови від почуття національної другосортності, що насаджувалося віками.
Ця хвороба, яку точно описав Т. Шевченко (“І мертвим, і живим…”), властива і сьогодні багатьом у формі презирливого самовизначення “хохол”, у зверхньому ставленні до рідної мови і землі, яка їх виростила. Це – загроза нашому існуванню як нації. Слід не соромитись нагадувати таким “українцям” дещо з власної історії. Серед безлічі інших досягнень, ми маємо право пишатися такими: першим ректором першого в Європі Болонського університету був українець із Дрогобича Юрій Котермак; в братських школах України у XVІ столітті з’явилась класно-урочна система, яку оцінив та про яку розповів всьому світові Ян Амос Коменський; за 100 років до Івана Федорова Іван Дропан ще 1491 року розпочав книгодрукування в Україні. До кінця XVІІ століття в Україні було 20 друкарень, а в Росії – одна; Україна у XVІІ столітті, за свідченням іноземців, була однією з найбільш розвинених країн Європи в галузі просвіти і культури: в козацькій державі не тільки чоловіки, але й жінки і навіть діти-сироти вміли читати і знали Закон Божий; Острозька і Києво-Могилянська академії були першими навчальними закладами Східної Європи, в яких здобувала освіту молодь з багатьох країн; на зорі становлення Російської академії наук із 20 академіків – 13 українців; перший Міністр просвіти Російської держави – українець, випускник Києво-Могилянської академії граф Завадовський; наприкінці XVІІІ століття, вже за часів Катерини ІІ, яка зруйнувала Січ і знищила всі автономні права України, з 10 членів Священного Синоду – 9 українців.
Українці ж обіймали всі єпископські кафедри. Цей список можна продовжувати і продовжувати. Сьогодні ми не маємо права бути національно бездіяльними.
Перетворення нашого громадянства на реальну українську націю – ось найголовніша наша мета. Ми повинні скористатися шансом, який дала нам історія, і зробити все, щоб наша нація і наша держава посіла гідне місце в міжнародній спільноті.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)