Мабуть, кожна людина з дитинства знає народні прислів’я та приказки. Ці короткі, але влучні вислови чули ми від бабусі або дідуся, мами чи тата. Мій дід, наприклад, коли дивиться, як я щось роблю, не може втриматися і обов’язково скаже щось таке: “Сім разів відміряй, а раз відріж” або “Усе велике починається з дрібного”.
Через ці коментарі я інколи навіть ображався на нього. “Діду,- казав,- звідки ти знаєш, скільки разів я міряв…” А він тільки сміявся та й додавав: “Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже”.
Тепер і я вчений. Прийшов я додому і відразу з порога питаю: “Діду, а звідки ти норвезьку мову знаєш?” Дід саме борщ гарячий їв. А від такого несподіваного запитання мало не ковтнув гаряченького. “Хіба я колись казав, що знаю норвезьку?” – здувався дід. “А звідки ж тоді ти знаєш вислів “Мудрий навчається на чужих помилках”?”
Ми, наприклад, кажемо: “Язик до Києва доведе”, а в Африці – “Щоб знати, треба питати”. Ми – “Як сідло на корові”, а японці – “Як на мавпі капелюх”. Вислови різні, а думки схожі. Бо в прислів’ях мудрість народна, досвід багатьох поколінь зберігся. “А люди, видно, скрізь однакові,- усміхаючись, промовив дідусь.- Ледачих ніде не люблять, працьовитих шанують. І мріють, щоб онуки були розумнішими і щасливішими від дідів”.
Я пригорнувся до дідуся і сказав тихенько: “Погодься, діду, шведи влучно підмітили: “Молодість має гарний вигляд, а старість – гарну душу”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)