Збірка “Зів’яле листя”, мабуть, найліричніша у поезії І. Франка. Це щоденник особистих почуттів героя, наділеного живою душею, освіченою, розумною, та разом із тим неможливо не помітити міцної народнопоетичної основи віршів. У чому ж вона проявляється? У першій частині циклу “Зів’яле листя” бачимо традиційні образи-символи:
Безмежнеє поле в сніжному завою, Ох, дай мені обширу й волі! Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною І в серці нестерпнії болі.
Образ самотнього вершника в полі нагадує про козацькі пісні, а звертан “моя
Так вірші “Зелений явір, зелений явір”, Червона калина” та інші спираються на традицію, по-перше, змалювання спочатку картини природи, а потім проведення порівняння між природою й людиною. По-друге, алегоричне зображення людини та її почуттів через образи природи. Так у вірші “Ой ти, дубочку кучерявий…” Йдеться, звичайно, не тільки
Решту красоти, решту сили Поріжуть живо острі пили. Острії пили, людська злоба, Стопче байдужість, як худоба.
Навіть порівняння або інші авторські тропи спираються на традицію народної пісні:
Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько – колюче терня?
І Особливо яскраво цей зв’язок видно саме у другій частині. Вона, як дорогоцінна перлина, що міститься в середині, поміж сучасних Франкові слів і конструкцій, покликаних до життя способом мислення інтелігентної освіченої людини. Отож, можна сказати, що збірка “Зів’яле листя” має народнопоетичну основу, яка проявляється не тільки у вживанні традиційної народнопісенної лексики й побудові віршів, а й у глибокому, на рівні ментальності українського народу, зв’язку з образним мисленням, світобаченням.
Саме тому багато віршів І. Франка стали народними піснями.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)