Уже понад півтора століття поема І. Котляревського “Енеїда” не втрачає популярності серед українських читачів. І це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, Котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.
За римською міфологією, Еней був сином троянця Анхіза і богині Венери, який після загибелі Трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в Лаціумі. Згодом нащадки Енея заснували великий Рим.
А от як починається “Енеїда” Котляревського:
Еней
І хлопець хоч куди казак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
І одразу – де той Рим! Наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. І товариші його – хіба ж це греки? І пісні вони співають українські, і обід у них – “з салом галушки”, “лемішка і куліш”, і горілку та брагу п’ють вони, як справжні козаки. А боги поводяться, як дуже знайоме панство – скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (Нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).
Еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх
Коли Еней і його воїни потрапляють до Дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває – танцює, їсть та п’є, ніби й одружитися ладні. Але ось лунає “воля богів” або козацької долі – і ніщо їх не зупинить.
І пливуть вони через синє море, співаючи українські пісні – про Сагайдачного, про вільну Запорозьку Січ.
Сповнене народного гумору й дотепності зображення пекла та його мешканців у третій частині поеми. У пекло автор відправив дуже знайомих українським селянам персонажів, що отруюють мирне сімейне життя – злих свекрух та мачух, лайливих зовиць, невісток. Далі стоять “п’явки людські”, що теж відомі народові не з міфології, а з повсякденного життя: начальники, десяцькі, соцькі, судді, стряпчі.
Не обминає Котляревській тих, що прикидаються святими, волоцюг, п’яниць, невірних дружин.
А в самому жахливому місці розміщено народних катів: то пани, що з людьми поводяться гірше, ніж із тваринами, попи, що обдурюють народ, шахраї-купці, сутяги.
Дія поеми розгортається далі, разом з Енеєм ми бачимо нарешті праведників. Але й рай там не попівський, а козацький:
Для них все празники були;
Люльки курили, полягавши,
Або горілочку пили…
Потрапивши нарешті до берегів Тібру, Еней і його товариші освоюють цю землю. Чимало подій та боїв ще трапляється, доки не втручаються боги. Бійка на землі переходить у бійку на небі – і там богині поводяться, як лайливі сусідки, що б’ються за якийсь мотлох:
Венера лайки не стерпіла,
Юнону стала кобенить…
Закінчується “Енеїда” перемогою Енея та здійсненням пророцтва. Але ми неохоче залишаємо героя, що замість далекого троянця постав перед нами в образі веселого, відважного парубка, вигодуваного Січчю.
Котляревський зробив свою поему дійсно народною. І це не тільки тому, що герої одягаються та їдять як українці, а й тому, що в їх характерах він відобразив найважливіші риси українського народу: сміливість, завзятість, почуття гумору, уміння посміятися над деякими своїми вадами, життєрадісність.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)