Із давніх-давен пісня виражала радість і смуток, сподівання і мрії. До пісні зверталися при найрізноманітніших негодах і душевному неспокої. У ній можна почути сльози і веселий сміх, відлуння своїх почуттів, знайти мудру пораду і надійну підтримку. Усі важливі вияви сімейного життя відтворювалися у родинно-побутових піснях.
До таких належить і народна пісня “Віє вітер на долину”. Уявляється мені вродлива молода жінка, яка схилилася над аркушем паперу. Вона щось пише, а сльози нестримно ллються з її очей. Вона б рада покинути все, щоб
Нема ж цвіту білішого Над хрін та над редьку, Нема ж роду ріднішого
Над отця, над неньку.
За своєю сестрою, яка одружилася та змушена жити у чужій стороні, журиться брат, хоче дізнатися, чи звикла вона жити у свекрухи. Думаю, що між сестрою та братом теплі і щирі стосунки. Недарма вона пише у своєму листі:
Нема ж цвіту білішого Над ті полуниці, Нема ж роду ріднішого,
Як брат та сестриці.
Підтримка брата допомагає сестрі жити серед чужих людей, зносити докори свекрухи і насмішки чоловікових родичів. Себе вона порівнює із криницею, що знаходиться
Що хто іде, а хто їде – Водиці нап’ється, А із мене, нещасної, Хто схоче, – сміється.
Хочеться вірити, що ця дівчина буде щасливою зі своїм чоловіком, що у їхній сім’ї надовго оселяться любов, вірність, відданість і повага. Останні рядки пісні звучать оптимістично і дарують надію: Нема ж цвіту білішого Та над ожиноньку, Нема в світі вірнішого Та над дружиноньку.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)