Василь Стус по праву вважається одним із найвизначніших поетів двадцятого століття. У першій половині 60-х років він пише твори, багато друкується, працює редактором газети, вступає до аспірантури Інституту літератури. З початком періоду застою все змінилося і в житті країни, і в долі В. Стуса.
Погляди письменника не збігалися з офіційними, тому з роботи був звільнений, з аспірантури виключений, твори його не друкувалися. А потім мордовські табори і вироки, які приголомшують своєю жорстокістю і нелюдяністю. Та ніщо не зламало його, сила духу
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені.
Він жив Україною, мріяв про неї на чужині. Читаючи вірш “На колимськім морозі калина”, бачимо, що йому навіть у похмурих північних пейзажах ввижається прекрасна українська природа. Бачить він Україну і за тюремними мурами в образі собору, символу духовної величі людини.
Василь Стус передчував свою долю, але вважав,
Мужній поет-патріот вірить у свою правоту, і це дає сили все знести, вистояти, не набравшись скверни і ненависті. Його життя було сповнене добра, любові, благородства: “Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі, і в смерті з рідним краєм поріднюсь”, – дає обіцянку автор.
Ліричний герой В. Стуса передчуває свою загибель, він не жалкує, що обрав для себе цей трагічний шлях, не хоче нічого змінювати у своєму житті:
Яким мене мати вродила
І благословила в світи.
І добре, що не зуміла
Мене від біди вберегти.
Василь Стус вірив, що буде разом зі своїм народом, що повернеться до нього, хоча і після смерті. І він повернувся. Непересічний талант, трагічна доля, боротьба за національну незалежність українського народу назавжди залишаться у наших серцях.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)