Пролог. У неділю на світанку в полі похилилася молодиця, пригортаючи дитину та оплакуючи свою долю.
Є у неї багата рідня, та довелося покинути рідну оселю, бо зганьбила себе, народивши сина-безбатченка.
І
На багатому хуторі жило немолоде подружжя. Були у них і достаток і злагода, тільки дітей не мали й дуже через це журилися.
Якось у неділю старі раптом почули плач дитини. Вибігли до перелазу, а там – сповите дитя. Дуже зраділи, подякували Богові, взяли його.
Знайшли кумів, охрестили Марком.
Минув рік. Старі доглядали хлопчика,
Настя з Трохимом, порадившись, вирішили взяти наймичку, бо чим було вже важко і по господарству поратися, і малого Марка няньчити.
Наймичка зраділа. Була в роботі невсипущою, все встигала, и найбільше за дитиною доглядала, піклувалася, як про рідну. Старі тільки дивувалися та раділи, а Ганна вночі тайкома плакала й долю свою кляла.
Уранці малий Марко простягав до неї рученята й мамою звав.
Пройшло чимало літ. Не стало вже баби Насті, Марко виріс, став чумакувати. Старий вирішив одружити Марка. Запитав поради у наймички.
А
Трохим просив Ганну бути весільною матір’ю, а та навідріз відмовилася пішла в цей час до Києва на прощу.
У Києві не вистачило Ганні грошей, то найнялася до міщанки оду носити. Купила в печерах Маркові й невістці святі подарунки. На хуторі прийняли її радо.
Тричі ходила наймичка в Київ на прощу. Повернувшись учетверте, відчула, що занедужала. Усе розпитувала, чи скоро Марко повернеться. І дід Трохим, і Катерина не відходили від неї. Нарешті й Марко приїхав, усім подарунки привіз. Попросила наймичка, щоб залишили їх із Марком самих, та й відкрила свою таємницю: “Прости мене!
Я каралась Весь вік в чужій хаті… Прости мене, мій синочку! Я… я твоя мати”.
Почувши це, Марко зомлів, а як опритомнів, мати була вже нежива.
Коментар
У поемі “Наймичка” Т. Шевченко продовжує тему зведеної дівчини, покритки, долі дитини-байстряти. На відміну від Катерини, героїні однойменної Шевченкової поеми, Ганна знайшла в собі сили подбати про свою дитину. Вона підкинула сина бездітному багатому подружжю, а через рік пішла до них наймичкою.
Усе життя була поряд із дитиною, терпіла страшні душевні муки, але не могла назвати Марка сином. І призналася у своєму материнстві тільки перед смертю. її материнська самовідданість гідна великої поваги, хоч, а звичаями тих часів, таких матерів-покриток лише засуджували, сміялися з них.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)