Національний росіянин характер у творчості Герцена

ЧиЗнав Герцен свій народ? Чи правильно він угадував шлях його подальшого розвитку? Герцен искренно вважав, що живе він і діє заради блага народного. Та клятва на Воробйових горах, що вони з Огарьовим дали в дитинстві, клятва боротьби з деспотизмом і мести за декабристів, була для нього самого в остаточному підсумку клятвою у вірності справі звільнення російського народу

Він багато писав про національний російський характер, про долю простолюдина, про історію формування деяких істотних якостей нашого народу, які принципово, як йому здавалося,

відрізняли росіян від німців, французів, англійців – взагалі від західної людини

Він думав, що росіяни – молодий народ, майже ще що не розтратив сил у попередні століття. І цю нерозтрачену енергію російський народ, на відміну від західних, може з величезним ефектом вкласти в соціальне перетворення суспільства. Росія першої почне будівництво соціалізму у світі – був переконаний Герцен

Згодом Чернишевський справедливо заперечив Герценові, що, по-перше, і ми не так-те вуж молоді: не можна скидати з рахунку дев’ять століть розвитку східних слов’ян у границях Київської Русі, Московського держави

й Російської імперії. А по-друге, і західні народи ще не всі сили розтратили: ще не підійшли їхні основні колони до місць головних боїв за соціалістичне перетворення дійсності

Однак же адже було раціональне зерно в міркуваннях Герцена? Адже історія начебто б підтвердила його правоту в основному: росіянин народ першим зробив соціалістичну революцію, першим побудував суспільство нового типу й проклав шлях у цьому напрямку для всього людства

Тому що ж назвати цей прогноз Герцена: геніальним здогадом або науковим передбаченням?

Не можна однозначно відповісти на це питання. Не можна насамперед тому, що йому не дане було, у силу відомої історичної обмеженості, повне знання майбутнього

Герцен виходив з того, що в історії немає приречення: ніхто й ніщо не керує поводженням людей по приреченнях долі. В історичних діячів є можливість вибору – і кожний такий вибір намічав би новий варіант історичного розвитку. Яку можливість вони вибирають і яким способом вони неї здійснюють – це справа случаючи.

Збіг обставин визначає вибір шляху розвитку. Але в масі випадків завжди проявляється закономірність. Герцен добре пам’ятав один нз основних законів діалектики: необхідне з’являється у формі випадковості. Він також розумів, що головне для історичного діяча – розкрити те, що для людства стало необхідним, і допомогти його здійсненню

Європейські мислителі давно висунули соціалістичний ідеал, але що він таке: світле, але незбутнє побажання або необхідний етап у розвитку людства? Міркування Герцена на цю тему мали тоді першорядне значення для мислячій Росії

Герцен думав, що в сучасній йому буржуазної дійсності вже зложилися передумови соціалізму як нового, більше справедливого суспільного укладу. Отже, соціалізм можливий – такий один з варіантів історичного розвитку. На думку Герцена, соціалізм більше можливий, ніж будь-яка інша суспільна система відносин – необмежена спадкоємна монархія, аристократична олігархія або особиста влада тирана

У принципі вони теж можливі – при певних обставинах. Так, революція 1848 року у Франції привела не до соціалізму, а до ствердження особистої влади Наполеона ІІІ в інтересах великої буржуазії; і ця влада проіснувала майже двадцять років. Так що не можна повністю відкидати можливість варіантів суспільного розвитку, що відрізняються від соціалізму. Але вони, як випливало з роздумів Герцена, менш імовірні в остаточному підсумку, тому що засновані на збереженні й навіть посиленні соціальної несправедливості.

Вони не усувають протиріч у суспільстві, а можуть тільки тимчасово відсунути їхній дозвіл. А раз соціальні протиріччя зберігаються, то людство знову й знову примушене буде вертатися до думки осоциализме.

У цьому змісті соціалізм для Герцена – історична неминучість. Людство не зможе далі розвиватися, поки не прс-йдет через цю суспільну формацію

Виходить, у головному здогад Герцена була вірною. Але уявити в цілому картину переходу від сьогодення до майбутнього він не зміг. Він ще ие знав – на відміну від Маркса й Энгельса – законів історії, що розуміють матеріалістично.

Він догадувався, що центр революційного руху в Європі переміщається із Франції й Англії в Німеччину й Росію. Йому здавалося, що з багатьох можливостей переходу до соціалізму більше ймовірна одна – у Росії. Але чому це відбувається і якими матеріальними, економічними причинами обумовлений це зрушення, пояснити він не міг

От отут ми й можемо повернутися до поставленого питання: чи знав Герцен народ? Або точніше: що міг він знати про народ, будучи в положенні заможного московського пана, людини без широких і міцних зв’язків з різними станами? Герцен бачив двірських у будинку Івана Олексійовича Яковлева; один з них був слугою Герцена. Бачив він кріпаків у Васильевском – тих, які приходили на панський двір.

Бачив людей у шинелях жандармських солдатів, у наглядацькому мундирі, у ямщицкой або візницькому одягу. Бачив петербуржців, москвичів, вятичей, владимирцев, новгородцев… Образи людей різних віків, станів, чинів, характерів, входячи в уяву Герцена, піддавалися аналітичному впливу його допитливого розуму. Відбувалася певна класифікація ознак і якостей: у Герцена складалося подання про основні типи російського життя й, нарешті, вимальовувався образ народу

Наскільки міг відповідати цей образ тому, що існувало в дійсності й що називалося загальним ім’ям російський народ? Імовірно, легше одержати відповідь, діючи методом виключення: чого не міг знати Герцен?

Він не бував на текстильних фабриках Підмосков’я й шкіряних заводиках Замоскворечья. Не був на металургійних заводах Уралу. Не бачив солеварень, не знав праці углежогов і золотошукачів. Не ходив з бурлаками, не ганяв плотів із плотарями, не знав нічого про путину в Поволжя й російському Помор’я. Не доводилося йому, як згодом Л. Толстому, самому орати або йти в ряд із селянами на косовиці.

Не крокував він, подбадриваемий зуботичиною єфрейтора, з новобранцями на плацу. Не голодував у походах разом із солдатами, не проливав кров на редутах Севастополя або в набігах проти кавказьких горців. Не сперечався на мирській сходці про розмір розверстки й порядок здачі рекрутів

Все назване потім було зображено російськими письменниками, увійшло в літературу й у сукупності зложилося в образ російського народу. Далечінь, Решетников, Пом’яловський, Потехин, Гл. Успенський, Некрасов, Тургенєв, Достоєвський, Л. Толстой, Слєпцов, Мамин-Сибіряк і десятки інших письменників спільними зусиллями виконали це грандіозне завдання.

Таланти їх були неоднакові, як неоднаковий був і художній рівень їхніх добутків. Але всіма ними, як і Герценом, рухала гаряча любов до свого народу й не менш гаряче прагнення допомогти йому

Багато чого Герцен, як ми переконуємося, не знав і не міг знати. Подання про народ у нього, як і у всіх його сучасників, не могло бути повним. Знання народного життя в Герцена було обмеженим, і це перешкодило Герценові правильно представити деякі істотні сторони соціально історичного розвитку російського народу