Мабуть, не знайдеться жодного читача, який би не помітив, що “Кайдашева сім’я” – таки дуже український твір, і річ не тільки у точному змалюванні етнографічних особливостей нації, а й у змалюванні характерів з позицій людини української ментальності.
У повісті кожне речення дихає любов’ю, добрим знанням самого життя села, коли кожної години знали, чому саме вона має бути присвячена. І це не через набожність. Це так віками було заведено: кожний день має бути наповнений працею, бо все вимагає рук людських. Отоді й свята солодші,
Цікаво, що й час позначений письменником через традиціііні заняття: “жнива кінчались, і наставала возовиця”. Саме працею, іручністю для роботи зумовлений характер одягу селян. Старий Кайдаш, що майстрував вози частенько проти сонця, одягнений у білу сорочку з широкими рука вами, щоб легко було закачувати їх для роботи. Так само функціонально одягне ні й сини, хоча й по-парубочому’.
Та
Так виглядають епізоди залицяння Карпа до Мотрі, Лавріна до Мелашки. Від цих картин віє святом молодості і кохання, влаштованим за всіма правилами, заведеними споконвіку. 1 саме це робить ці залицяння “законними”, традиційними для цілого народу. Про особливості національного побуту, зображеного у повісті, годі й говорити.
Нечуй-Левицький з любов’ю змалював кожну деталь українського побуту, але разом із тим дав зрозуміти: то тільки зовнішній прояв матеріальної культури, а головне – то веселий, дотепний, часом нерозважливий, вайлуватий і водночас працьовитий невмирущий народ України.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)